Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Боротьба трудящих Луганщини за Радянську владу була невід'ємною складовою частиною загальної боротьби всіх народів нашої Батьківщини під керівництвом Комуністичної партії за диктатуру пролетаріату, за побудову нового, соціалістичного суспільства.
В тяжкі роки громадянської війни та іноземної інтервенції більшовики Донбасу очолили боротьбу трудящих за зміцнення влади Рад і здійснення корінних со- ціально-економічних перетворень.
Першочерговим завданням того часу було повсюдне запровадження робітничого контролю над виробництвом і розподілом, що його партія розглядала як найважливіший засіб переходу до націоналізації великої промисловості, до проведення соціалістичних перетворень у народному господарстві.
Відповідно до декрету ВЦВК Рад від 14 листопада 1917 року в містах і промислових районах було створено місцеві ради робітничого контролю, що працювали при Радах робітничих депутатів, а на шахтах, заводах та інших підприємствах - комісії робітничого контролю. В листопаді-грудні 1917 року ради і комісії робітничого контролю було створено в Луганську, Алчевську, Кадіївці, Лисичанську, Криндачівці, Голубівці та інших робітничих центрах, а також на всіх великих підприємствах на території теперішньої області. Про характер роботи рад і комісій робітничого контролю можна судити з тимчасової інструкції, виробленої Лозово- Павлівською Радою робітничих і селянських депутатів у першій половині грудня 1917 року. В інструкції зазначалося, що з метою планомірного регулювання народного господарства при всіх підприємствах засновуються комісії робітничого контролю, які утримуються за рахунок підприємств. Вони повинні були здійснювати нагляд за правильністю ведення гірничих робіт у шахтах, за загальними планами експлуатації підприємств, складанням кошторисів прибутків, видатків, організацією обліку устаткування і матеріалів, контроль за відправкою продукції, одержанням
матеріалів і собівартістю продукції. Комісії робітничого контролю на підприємствах і при Радах депутатів вели енергійну боротьбу проти саботажу капіталістів, не давали їм розкрадати устаткування і матеріали, закривати підприємства.
Здійснюючи контроль над виробництвом і споживанням, рядові робітники оволодівали справою керування підприємствами, проходили практичну школу господарювання. В контрольних комісіях виховувалися кадри нових радянських господарників, які потім очолили заводи, шахти і фабрики. Пройшли таку школу і стали визначними господарськими керівниками П. 1. ІПолковий, П. А. Гмиря, І. А. Ткаченко, І. І. Шмиров та багато інших. У той же час робітничий контроль підготував умови для переходу до здійснення націоналізації промисловості, створення нового, соціалістичного укладу господарства. Керуючись вказівками ЦК партії, комуністи Донбасу розгорнули роботу по проведенню націоналізації промисловості та інших соціалістичних перетворень. Це питання обговорювалося на Донецькій обласній конференції РСДРП(б), яка відбулася 5-6 грудня 1917 року і прийняла спеціальну постанову.
У січні 1918 року відповідно до декрету уряду Радянської України було націоналізовано одне з великих підприємств Донбасу-Луганський паровозобудівний завод. У декреті говорилося: «Народний Секретаріат Української Робітничо-Селянської Республіки з метою забезпечення надалі правильного і інтенсивного функціонування даного заводу визнав за необхідне: прийняти в громадську власність завод акціонерного товариства «Гартман» в Луганську з його активом і пасивом». Керівництво заводом було покладено на робітничий комітет з п'яти чоловік.
На 1 березня 1918 року 65 проц. шахт Донбасу вже керували робітничі управління, тобто вони повністю були в руках народу. Для керівництва націоналізованими підприємствами ще на початку січня 1918 року було створено районні ради народного господарства в Луганську, Кадіївці, Лисичанську і Лозово-Павлівці, організуючим і керівним центром яких була Південна обласна рада народного господарства, на чолі якої стояв Артем.
Луганськa область
Сторінка 17 з 37
їхньому прикладі відданості справі трудового народу революції виховуються нові покоління. За заслуги в захисті Радянської влади і пролетарської революції від контрреволюційних виступів у 1917-1920 рр. Президія ЦВКСРСР 6 червня 1924 року нагородила Луганськ орденом Червоного Прапора. В тяжкі роки громадянської війни та іноземної інтервенції більшовики Донбасу очолили боротьбу трудящих за зміцнення влади Рад і здійснення корінних со- ціально-економічних перетворень.
Першочерговим завданням того часу було повсюдне запровадження робітничого контролю над виробництвом і розподілом, що його партія розглядала як найважливіший засіб переходу до націоналізації великої промисловості, до проведення соціалістичних перетворень у народному господарстві.
Відповідно до декрету ВЦВК Рад від 14 листопада 1917 року в містах і промислових районах було створено місцеві ради робітничого контролю, що працювали при Радах робітничих депутатів, а на шахтах, заводах та інших підприємствах - комісії робітничого контролю. В листопаді-грудні 1917 року ради і комісії робітничого контролю було створено в Луганську, Алчевську, Кадіївці, Лисичанську, Криндачівці, Голубівці та інших робітничих центрах, а також на всіх великих підприємствах на території теперішньої області. Про характер роботи рад і комісій робітничого контролю можна судити з тимчасової інструкції, виробленої Лозово- Павлівською Радою робітничих і селянських депутатів у першій половині грудня 1917 року. В інструкції зазначалося, що з метою планомірного регулювання народного господарства при всіх підприємствах засновуються комісії робітничого контролю, які утримуються за рахунок підприємств. Вони повинні були здійснювати нагляд за правильністю ведення гірничих робіт у шахтах, за загальними планами експлуатації підприємств, складанням кошторисів прибутків, видатків, організацією обліку устаткування і матеріалів, контроль за відправкою продукції, одержанням
матеріалів і собівартістю продукції. Комісії робітничого контролю на підприємствах і при Радах депутатів вели енергійну боротьбу проти саботажу капіталістів, не давали їм розкрадати устаткування і матеріали, закривати підприємства.
Здійснюючи контроль над виробництвом і споживанням, рядові робітники оволодівали справою керування підприємствами, проходили практичну школу господарювання. В контрольних комісіях виховувалися кадри нових радянських господарників, які потім очолили заводи, шахти і фабрики. Пройшли таку школу і стали визначними господарськими керівниками П. 1. ІПолковий, П. А. Гмиря, І. А. Ткаченко, І. І. Шмиров та багато інших. У той же час робітничий контроль підготував умови для переходу до здійснення націоналізації промисловості, створення нового, соціалістичного укладу господарства. Керуючись вказівками ЦК партії, комуністи Донбасу розгорнули роботу по проведенню націоналізації промисловості та інших соціалістичних перетворень. Це питання обговорювалося на Донецькій обласній конференції РСДРП(б), яка відбулася 5-6 грудня 1917 року і прийняла спеціальну постанову.
У січні 1918 року відповідно до декрету уряду Радянської України було націоналізовано одне з великих підприємств Донбасу-Луганський паровозобудівний завод. У декреті говорилося: «Народний Секретаріат Української Робітничо-Селянської Республіки з метою забезпечення надалі правильного і інтенсивного функціонування даного заводу визнав за необхідне: прийняти в громадську власність завод акціонерного товариства «Гартман» в Луганську з його активом і пасивом». Керівництво заводом було покладено на робітничий комітет з п'яти чоловік.
На 1 березня 1918 року 65 проц. шахт Донбасу вже керували робітничі управління, тобто вони повністю були в руках народу. Для керівництва націоналізованими підприємствами ще на початку січня 1918 року було створено районні ради народного господарства в Луганську, Кадіївці, Лисичанську і Лозово-Павлівці, організуючим і керівним центром яких була Південна обласна рада народного господарства, на чолі якої стояв Артем.