Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Луганські робітники виявили мужність і відвагу в боротьбі з красновською контрреволюцією і під час оборони Царицина. З їхніх загонів, що пробилися сюди після двомісячного легендарного походу через донські степи, було сформовано Комуністичний полк, який мужньо боронив місто від білокозаків у 1918 році. У вересні 1918 року за мужність і відвагу Раднарком РРФСР нагородив полк Червоним Прапором.
Велику роль в організації відсічі німецьким окупантам відіграла перша повітова підпільна партійна конференція, що відбулася наприкінці червня 1918 року в Луганську. Вона обрала підпільний повітовий партійний комітет і накреслила план боротьби з окупантами.
5-12 липня 1918 року відбувся І з'їзд КП(б)У, на якому було створено Комуністичну партію України, що відіграла важливу роль у розгортанні боротьби проти австро-німецьких загарбників. У роботі з'їзду брав участь А. І. Буценко, активний учасник революційного руху в Донбасі. Виконуючи рішення І з'їзду КП(б)У, більшовики розгорнули роботу по зміцненню підпільних партійних організацій і бойових озброєних загонів на рудниках і заводах. У липні 1918 року встановлюється зв'язок з Москвою і більшовицькими організаціями Катеринослава і Харкова, що значно активізувало бойові дії луганців.
У жовтні 1918 року відбувся II з'їзд КП(б)У, на якому було розроблено конкретні заходи боротьби за визволення України. Про обстановку в Луганську і Луганському районі, про масово-політичну, організаторську і бойову роботу місцевих підпільних більшовицьких організацій доповів з'їздові делегат Сазонов.
Відповідно до рішення з'їзду бути готовими до загального збройного повстання луганські більшовики розгорнули велику роботу по мобілізації революційних мас, підготовці їх до вирішального штурму. Створені загони вели безперервні бої з окупантами. Активно діяли в боротьбі з окупантами Попаснянський, Голубівський, Старобільський, Успенський та інші партизанські загони. Героїчно боролися з окупантами і внутрішньою контрреволюцією трудящі Біловодська, де в грудні 1918 року відбулося збройне повстання.
На початок 1919 року територія теперішньої області була повністю визволена від німецьких окупантів і українських буржуазних націоналістів. Проте в Донбас посунули полчища денікінської армії. Відбиваючи їх натиск, пролетаріат Донбасу разом з частинами Червоної Армії протягом весни 1919 року стримував просування білогвардійців вглиб Донбасу.
Героїзм луганського пролетаріату особливо яскраво виявився в боях під Гострою Могилою у квітні-травні 1919 року. Вся Радянська Росія уважно стежила
за героїчною боротьбою луганських робітників. Обороні червоного Луганська надавав особливого значення В. І. Ленін. Проте сили були далеко не рівні. Далекобійним гарматам, танкам та іншому озброєнню денікінців червоні війська могли протиставити тільки гвинтівки і невелику кількість артилерії. Ця обставина змусила доблесних захисників Луганська 1 червня залишити місто і з боями відступити в напрямі Харкова.
І все ж в тилу ворога трудящі продовжували боротьбу, що полегшувала наступ Червоної Армії. 24 грудня 1919 року Луганськ, а потім і всю область визволено від білогвардійців. У боях за її визволення брала участь Перша Кінна армія на чолі з С. М. Будьонним і К. Є. Ворошиловим. Але коли навесні 1920 року короткочасний перепочинок було перервано новим воєнним походом інтервентів і білогвардійців, Донецька організація КП(б)У послала на польський фронт 430 своїх членів. За комсомольською і профспілковою мобілізацією 1000 комсомольців і 1360 членів профспілок пішли боротися з Врангелем. У боях з білополяками і Врангелем особливо відзначилася 14-а кавалерійська дивізія, якою командував О. Я. Пархоменко. За вміле керівництво бойовими операціями на цьому фронті його було нагороджено другим орденом Червоного Прапора.
Луганщина висунула цілу плеяду героїв громадянської війни, які назавжди прославили Донбас своїми безсмертними подвигами. Імена її уродженців К. Є. Воро- шилова, О. Я. Пархоменка, Д. П. Рудя, П. Й. Цупова та багатьох інших увійшли в історію боротьби за владу Рад яскравими сторінками. На
Луганськa область
Сторінка 16 з 37
вантажів на схід. У цих боях особливо відзначилася команда бронепоїзда «Гроза», яким командував О. Я. Шрхоменко.Луганські робітники виявили мужність і відвагу в боротьбі з красновською контрреволюцією і під час оборони Царицина. З їхніх загонів, що пробилися сюди після двомісячного легендарного походу через донські степи, було сформовано Комуністичний полк, який мужньо боронив місто від білокозаків у 1918 році. У вересні 1918 року за мужність і відвагу Раднарком РРФСР нагородив полк Червоним Прапором.
5-12 липня 1918 року відбувся І з'їзд КП(б)У, на якому було створено Комуністичну партію України, що відіграла важливу роль у розгортанні боротьби проти австро-німецьких загарбників. У роботі з'їзду брав участь А. І. Буценко, активний учасник революційного руху в Донбасі. Виконуючи рішення І з'їзду КП(б)У, більшовики розгорнули роботу по зміцненню підпільних партійних організацій і бойових озброєних загонів на рудниках і заводах. У липні 1918 року встановлюється зв'язок з Москвою і більшовицькими організаціями Катеринослава і Харкова, що значно активізувало бойові дії луганців.
У жовтні 1918 року відбувся II з'їзд КП(б)У, на якому було розроблено конкретні заходи боротьби за визволення України. Про обстановку в Луганську і Луганському районі, про масово-політичну, організаторську і бойову роботу місцевих підпільних більшовицьких організацій доповів з'їздові делегат Сазонов.
Відповідно до рішення з'їзду бути готовими до загального збройного повстання луганські більшовики розгорнули велику роботу по мобілізації революційних мас, підготовці їх до вирішального штурму. Створені загони вели безперервні бої з окупантами. Активно діяли в боротьбі з окупантами Попаснянський, Голубівський, Старобільський, Успенський та інші партизанські загони. Героїчно боролися з окупантами і внутрішньою контрреволюцією трудящі Біловодська, де в грудні 1918 року відбулося збройне повстання.
На початок 1919 року територія теперішньої області була повністю визволена від німецьких окупантів і українських буржуазних націоналістів. Проте в Донбас посунули полчища денікінської армії. Відбиваючи їх натиск, пролетаріат Донбасу разом з частинами Червоної Армії протягом весни 1919 року стримував просування білогвардійців вглиб Донбасу.
Героїзм луганського пролетаріату особливо яскраво виявився в боях під Гострою Могилою у квітні-травні 1919 року. Вся Радянська Росія уважно стежила
за героїчною боротьбою луганських робітників. Обороні червоного Луганська надавав особливого значення В. І. Ленін. Проте сили були далеко не рівні. Далекобійним гарматам, танкам та іншому озброєнню денікінців червоні війська могли протиставити тільки гвинтівки і невелику кількість артилерії. Ця обставина змусила доблесних захисників Луганська 1 червня залишити місто і з боями відступити в напрямі Харкова.
І все ж в тилу ворога трудящі продовжували боротьбу, що полегшувала наступ Червоної Армії. 24 грудня 1919 року Луганськ, а потім і всю область визволено від білогвардійців. У боях за її визволення брала участь Перша Кінна армія на чолі з С. М. Будьонним і К. Є. Ворошиловим. Але коли навесні 1920 року короткочасний перепочинок було перервано новим воєнним походом інтервентів і білогвардійців, Донецька організація КП(б)У послала на польський фронт 430 своїх членів. За комсомольською і профспілковою мобілізацією 1000 комсомольців і 1360 членів профспілок пішли боротися з Врангелем. У боях з білополяками і Врангелем особливо відзначилася 14-а кавалерійська дивізія, якою командував О. Я. Пархоменко. За вміле керівництво бойовими операціями на цьому фронті його було нагороджено другим орденом Червоного Прапора.
Луганщина висунула цілу плеяду героїв громадянської війни, які назавжди прославили Донбас своїми безсмертними подвигами. Імена її уродженців К. Є. Воро- шилова, О. Я. Пархоменка, Д. П. Рудя, П. Й. Цупова та багатьох інших увійшли в історію боротьби за владу Рад яскравими сторінками. На