Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Історичний інтернет-довідник
Історичний інтернет-довідник
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Луганськ

приговорів, з міста Слов'яносербська, яке залишається безповітовим містом, належних повітових установ».
Однак скоро над молодим містом нависла серйозна загроза. Казенний ливарний завод після закінчення Кримської війни майже втратив державні замовлення. Погано зв'язаний з внутрішнім ринком, він не міг витримувати конкуренції приватнокапіталістичних підприємств і ставав все збитковішим. Нарешті, у червні 1887 року був даний останній гудок, який сповістив про закриття заводу. Сотні людей, що залишилися без роботи, виїжджали з міста. В 1895 році, у 100-річний ювілей заводу і міста, в цехах колишнього Луганського ливарного заводу почав працювати казенний патронний завод, в якому було зайнято 1700 робітників.

Розвиткові промисловості Луганська в кінці XIX століття сприяло інтенсивне будівництво залізниць. У 1874 році було відкрито рух на залізниці Луганськ-Дебальцеве, в 1884 році - на Катерининській (нині Донецькій) залізниці, яка з'єднала Донецький басейн з Придніпров'ям, в 1897 році Луганськ через станцію Міллерово був з'єднаний з Азовською залізницею.
В 1876 році в місті відкрито залізничні майстерні (нині завод ім. О. Я. Пархоменка).
В 90-х роках XIX століття в Луганську було понад 230 торговельно-промислових закладів і ремісничих майстерень. За даними першого загального перепису
населення Російської імперії 1897 року, населення міста становило 20,4 тис. чоловік.
Дальший розвиток капіталізму в Росії, перехід до вищої стадії - імперіалізму супроводились посиленням притоку російського і особливо іноземного капіталу в економіку Донбасу. Користуючись привілеями, що їх надавав царський уряд, німецькі, бельгійські, англійські і французькі підприємці створювали тут різні акціонерні товариства, будували заводи, фабрики, шахти тощо.
Німецький капіталіст Гартман, який заснував «Російське товариство машинобудівних заводів Гартмана», влітку 1896 року почав будівництво паровозобудівного заводу в Луганську, який став до ладу діючих у 1900 році. Завод був найбільшим з усіх існуючих в Росії паровозобудівних заводів. Після повного завершення його будівництва він мав випускати 20 паровозів на місяць. В 1901 році він випускав 12,3 проц., в 1904 році - 16,4 проц., а в 1905 році - 21,1 проц. загальної кількості паровозів, збудованих у Росії.
Іноземцям належав і цілий ряд інших підприємств у місті. В 1896 році бельгійським капіталом було засноване «Анонімне товариство Луганських емалювальних майстерень» (нині завод ім. Артема)3. В 1897 році засноване «Анонімне товариство Луганських ливарних заводів»4 (нині ливарно-механічний завод). Тоді ж відкриваються костильний завод (нині завод ім. 20-річчя Жовтня), спиртоочисний, шкіряний та ряд дрібних ремісничих і торговельних підприємств.
Швидкий розвиток важкої промисловості в цьому районі спричинився до високої концентрації пролетаріату. Тільки на одному Луганському паровозобудівному заводі в 1899 році було зайнято 24 проц. всієї кількості фабрично-заводських робітників Слов'яносербського повіту. На початку XX століття на заводах, фабриках і в ремісничих підприємствах Луганська працювало близько 10 тис. робітників.
Становище робітників було надзвичайно тяжким. Робочий день тривав «від сходу до заходу сонця», по 10-13 годин, а на дрібних підприємствах навіть і по 14-16 годин на добу. Адміністрація підприємств часто збільшувала тривалість робочого дня надурочними роботами. На заводі Гартмана тільки з 1 липня 1899 року по 1 липня 1900 року робітники відпрацювали близько 60 тис. надурочних днів. Більшовицька газета «Пролетарий» у січні 1905 року писала, що в деяких цехах Луганського паровозобудівного заводу працюють по 12 годин без перерви, вдень і вночі, а в паровозо- механічному робітників «буквально морять надурочними роботами, від яких не можна відмовитись: працюють ... у свята і неділю».
За свою виснажливу працю робітники одержували мізерну заробітну плату. В 1899-1900 рр. середньомісячна плата робітникам паровозобудівного заводу становила в середньому 25 карбованців. До третини і без того злиденних заробітків у трудящих вираховували підприємці у вигляді різних відрахувань і особливо штрафів. Так, наприклад, з 1 липня 1902 року по 1