Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Шахтарі Довжанки радо зустріли звістку про перемогу Великого Жовтня. 10 листопада 1917 року для захисту влади робітників і селян тут створено революційний комітет, очолений робітниками Іваном Булавінцевим і Петром Бушуєвим. 26 листопада на загальному мітингу робітників і селян Шарапкиного й Довжанки по доповіді делегата II Всеросійського з'їзду Рад В. С. Ковальова прийнято резолюцію, в якій населення палко вітало встановлення Радянської влади, засуджувало зрадництво угодовських партій і вимагало, щоб Рада «негайно приступила до здійснення програми II Всеросійського з'їзду Рад робітничих, солдатських депутатів», а також «провела негайно в життя всі декрети і розпорядження Ради Народних Комісарів».
Внутрішня і зовнішня контрреволюція відповідала саботажем, економічною блокадою, виступала зі зброєю в руках. 15 грудня 1917 року шахтовласник Ф. Н. Вавілов оголосив про припинення роботи шахт, загрожуючи звільненням робітників. Він вимагав від Ради права найму і звільнення робітників, запровадження 12-годинного робочого дня і відрядної оплати праці, а також беззаперечного прийняття до виконання антиробітничих розпоряджень Каледіна.
Довжанська Рада організувала з кращих робітників революційний загін Червоної гвардії, який перше бойове хрещення дістав 5 січня 1918 року поблизу станції Довжанська і Гукове в боях з бандами осавулів Чернецова і Голубова. Потім загін влився в бойові частини Червоної Армії.
З кінця квітня 1918 року територію майбутнього міста окупували австро-німецькі війська. Вони грабували населення, чинили терор за згодою контрреволюційного уряду «Кола порятунку Дону». Не встигли окупаційні війська залишити Довжанку, як вдерлись сюди білогвардійські загони з півдня і сходу. Почалась нова розправа над учасниками революції і тими, хто співчував їм. Серед багатьох розстріляних був активний учасник більшовицького підпілля робітник Г. К. Курін.
Та боротьба за владу Рад не припинялась. Розгортало свою роботу більшовицьке підпілля, яке очолювали С. Розанов-Петров, Петро Ледовський, Петро Бушуєв, Параска Ключникова. У старих виробках шахт вони складали і переписували листівки та відозви до населення, збирали і готували зброю, переховували втікачів з білогвардійських застінків.
Проводились диверсії на залізниці. Так, наприклад, батько і син Крильцови - складач вагонів Олексій Григорович і молодий телеграфіст Тихон, - організували зіткнення вагонів з боєприпасами. Внаслідок вибуху знищено багато снарядів та інших набоїв, виведено з ладу на деякий час залізницю Дебальцеве-Звєрєво. Та відважні патріоти були схоплені і розстріляні денікінцями.
20 грудня 1919 року війська, що прибули з Радянської Росії на допомогу робітничому Донбасу, за 14 км від нинішнього Свердловська дали великий бій одному з ударних денікінських загонів. Хоча й загинули у тім бою майже 500 червоних бійців, та ворога назавжди було відкинуто з Донбасу.
На початку 1920 року в Довжанці вдруге створено ревком, його очолив більшовик Т. І. Щербина. Чимало добровольців з Довжанки пішло до лав Червоної Армії. Серед них був місцевий більшовик В. О. Дерев'янко, який в складі 44-ї Київської дивізії пройшов весь її бойовий шлях. Наприкінці 1921 року він брав участь у ліквідації різних банд, а в лютому наступного року загинув на бойовому посту.
Закінчилась громадянська війна. Партія й уряд одразу приступили до відбудови народного господарства країни. У 1922 році керуючим створеного Довжанського рудоуправління призначено вибійника шахти комуніста Шаповалова, головним інженером - старого спеціаліста, колишнього керуючого шахтами кн. Юсупової гірничого інженера Таубе. Досвідчені шахтарі стали штейгерами, завідуючими шахт.
9 березня 1923 року Шарапкине стало районним центром Шахтинського округу Донецької губернії.
Міцніло, набирало сил народне господарство. У 1925 ропі в Довжанці і Шарапкиному відбудовано всі вугільні підприємства, збільшився вуглевидобуток. Якщо в 1921 році видобувалося щомісяця 1140 тис. пудів
Свердловськ
Сторінка 4 з 13
позбавлялися представників угодовських партій. Каледін у першій половині жовтня панічно телеграфував військовому міністру: «На шахтах всю владу захопили різні самочинні організації, які не визнають жодної влади, крім Ради». Внутрішня і зовнішня контрреволюція відповідала саботажем, економічною блокадою, виступала зі зброєю в руках. 15 грудня 1917 року шахтовласник Ф. Н. Вавілов оголосив про припинення роботи шахт, загрожуючи звільненням робітників. Він вимагав від Ради права найму і звільнення робітників, запровадження 12-годинного робочого дня і відрядної оплати праці, а також беззаперечного прийняття до виконання антиробітничих розпоряджень Каледіна.
Довжанська Рада організувала з кращих робітників революційний загін Червоної гвардії, який перше бойове хрещення дістав 5 січня 1918 року поблизу станції Довжанська і Гукове в боях з бандами осавулів Чернецова і Голубова. Потім загін влився в бойові частини Червоної Армії.
З кінця квітня 1918 року територію майбутнього міста окупували австро-німецькі війська. Вони грабували населення, чинили терор за згодою контрреволюційного уряду «Кола порятунку Дону». Не встигли окупаційні війська залишити Довжанку, як вдерлись сюди білогвардійські загони з півдня і сходу. Почалась нова розправа над учасниками революції і тими, хто співчував їм. Серед багатьох розстріляних був активний учасник більшовицького підпілля робітник Г. К. Курін.
Та боротьба за владу Рад не припинялась. Розгортало свою роботу більшовицьке підпілля, яке очолювали С. Розанов-Петров, Петро Ледовський, Петро Бушуєв, Параска Ключникова. У старих виробках шахт вони складали і переписували листівки та відозви до населення, збирали і готували зброю, переховували втікачів з білогвардійських застінків.
Проводились диверсії на залізниці. Так, наприклад, батько і син Крильцови - складач вагонів Олексій Григорович і молодий телеграфіст Тихон, - організували зіткнення вагонів з боєприпасами. Внаслідок вибуху знищено багато снарядів та інших набоїв, виведено з ладу на деякий час залізницю Дебальцеве-Звєрєво. Та відважні патріоти були схоплені і розстріляні денікінцями.
20 грудня 1919 року війська, що прибули з Радянської Росії на допомогу робітничому Донбасу, за 14 км від нинішнього Свердловська дали великий бій одному з ударних денікінських загонів. Хоча й загинули у тім бою майже 500 червоних бійців, та ворога назавжди було відкинуто з Донбасу.
На початку 1920 року в Довжанці вдруге створено ревком, його очолив більшовик Т. І. Щербина. Чимало добровольців з Довжанки пішло до лав Червоної Армії. Серед них був місцевий більшовик В. О. Дерев'янко, який в складі 44-ї Київської дивізії пройшов весь її бойовий шлях. Наприкінці 1921 року він брав участь у ліквідації різних банд, а в лютому наступного року загинув на бойовому посту.
Закінчилась громадянська війна. Партія й уряд одразу приступили до відбудови народного господарства країни. У 1922 році керуючим створеного Довжанського рудоуправління призначено вибійника шахти комуніста Шаповалова, головним інженером - старого спеціаліста, колишнього керуючого шахтами кн. Юсупової гірничого інженера Таубе. Досвідчені шахтарі стали штейгерами, завідуючими шахт.
9 березня 1923 року Шарапкине стало районним центром Шахтинського округу Донецької губернії.
Міцніло, набирало сил народне господарство. У 1925 ропі в Довжанці і Шарапкиному відбудовано всі вугільні підприємства, збільшився вуглевидобуток. Якщо в 1921 році видобувалося щомісяця 1140 тис. пудів
Дивиться також інші населені пункти району:
- Провалля
- Олександрівка
- Новоборовиці
- Медвежанка
- Матвіївка
- Ленінське
- Комсомольський
- Калінінський
- Дар'їно-Єрмаківка
- Володарськ
- Благівка
- Бірюкове
- Червонопартизанськ