Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
В гонитві за прибутками власники копалень не дбали про умови праці. Робочий день у шахті тривав 12-14 годин на добу. Відбивали антрацит обушком, транспортували його вздовж вибою самотужки «саночники», світили бляшаним шахтним каганцем - «бахмуткою».
Вуглепідприємці використовували недоброякісний кріпильний ліс, зношене водовідливне, вентиляційне і підіймальне обладнання. Зовсім не дбали про охорону праці шахтарів власники шахт. За тодішніми законами вони не відповідали за нещасні випадки на підприємствах. Тому третина шахтарів щорічно була скаліченою.
Не менш жахливими були і житлові умови. Біля кожної шахти тулились у безладді, зібрані з каменю, відходів кріпильного лісу, глини та соломи житла їх власників - землянки і хати, що нагадували собачі конури. Ближче до контори підприємця чорніли збудовані з дикого каменю дві-три приземкуваті казарми, здебільшого без вікон. У цих сирих приміщеннях на 15-20 чоловік, містилось по 40 і більше робітників. Земляна долівка гуртожитку вкривалась чорною липкою багнюкою з великими виямками, стіни, стеля й нари були не чистішими за долівку. Вода для пиття стояла в брудних діжках, що накривалися старими дерев'яними кружками, або й були зовсім відкриті. Кухні при казармах занедбані, посуд брудний. Сімейні від неодружених відгороджувались лише однією запоною з лахміття. Через відсутність лазень шахтарі часто змушені були спати в тому одязі, в якому працювали.
Стан медичного обслуговування був надто незадовільний. Покалічені й хворі практично ніякої допомоги не одержували. Обов'язкового соціального страхування життя шахтарів не проводилось. Хронічне недоїдання робітників та їхніх родин, антисанітарні умови праці й побуту - все це сприяло поширенню різних епідемій. Не стихаючи, на рудниках лютували дизентерія, тиф, холера.
В донесенні начальнику Південно-Східного гірничого управління окружний лікар, що в січні 1909 року в зв'язку з новим спалахом тифу побував на рудниках Отто і Вальяно, писав: «У найжахливішому вигляді, на брудній і сирій долівці валяються тут робітники».
Не краще було й тим, хто захворів і попав до єдиного на все Шарапкине і найближчі копальні земського приймального покою, відкритого у 1903 році. Як констатував окружний лікар, більше третини тифозних у цій лікарні розміщувались прямо на долівці. Лікарня була брудною, неохайною. Замість 15, у ній лежало 22 хворих. У палатах душно. В аптеці безладдя, брудно, вона завалена стороннім мотлохом. Крім ротного і шкільного фельдшерів, раз чи два на місяць бував тут залізничний лікар.
Населення копалень було в основному неписьменним. У Шарапкиному трикласну церковнопарафіяльну школу на 40 учнів відкрито лише у 1902 році. Та охопити навіть третину дітей шкільного віку вона не могла. Більшість їх залишалась без освіти. Навчання в школі підпорядковувалось головній меті: прищепити учням вірнопідданський дух, не турбуючись про їхні знання. Головною особою тут був духівник - законоучитель. Дітям робітників двері до середніх і вищих учбових закладів були закриті. До Луганська або Ростова їхали вчитися лише діти шахтовласників, купців, урядовців, церковників.
«Культурними» закладами для населення були церква і численні шинки. Але талановитий народ і в тих тяжких умовах тягся до культури, розвивав мистецтво. Двічі на рік, коли з всієї округи збиралися до Шарапкиного на ярмарок, народні умільці демонстрували свої таланти. Тут можна було побачити і вишиті українськими та російськими орнаментами рушники, білі чоловічі сорочки, дівочі
сарафани, жіночі фартухи й очіпки, а також вигадливі іграшки, зроблені з глини, дерева, скла, соломи. З ранку до пізньої ночі не замовкали пісні сліпців про «нещасливу долю», які глибоко вражали слухачів. Не змовкаючи лунала музика всіх видів: від протяжних, що хвилюють душу, переливів дудки і ріжка, до багатоголосих
віртуозних переборів тульської гармошки, багатострунної бандури, дзвінкої балалайки, гітари і навіть органа. Саме тут, на ярмарку, за відсутністю більш зручного місця, тривалий час зосереджувались у всіх своїх проявах - матеріальних і духовних - кращі зразки народної творчості.
Свердловськ
Сторінка 2 з 13
антрацитові копальні. В 1912 році з трьох копалень княгині 3. М. Юсупової видобувалося близько 11 млн. пудів антрациту.В гонитві за прибутками власники копалень не дбали про умови праці. Робочий день у шахті тривав 12-14 годин на добу. Відбивали антрацит обушком, транспортували його вздовж вибою самотужки «саночники», світили бляшаним шахтним каганцем - «бахмуткою».
Не менш жахливими були і житлові умови. Біля кожної шахти тулились у безладді, зібрані з каменю, відходів кріпильного лісу, глини та соломи житла їх власників - землянки і хати, що нагадували собачі конури. Ближче до контори підприємця чорніли збудовані з дикого каменю дві-три приземкуваті казарми, здебільшого без вікон. У цих сирих приміщеннях на 15-20 чоловік, містилось по 40 і більше робітників. Земляна долівка гуртожитку вкривалась чорною липкою багнюкою з великими виямками, стіни, стеля й нари були не чистішими за долівку. Вода для пиття стояла в брудних діжках, що накривалися старими дерев'яними кружками, або й були зовсім відкриті. Кухні при казармах занедбані, посуд брудний. Сімейні від неодружених відгороджувались лише однією запоною з лахміття. Через відсутність лазень шахтарі часто змушені були спати в тому одязі, в якому працювали.
Стан медичного обслуговування був надто незадовільний. Покалічені й хворі практично ніякої допомоги не одержували. Обов'язкового соціального страхування життя шахтарів не проводилось. Хронічне недоїдання робітників та їхніх родин, антисанітарні умови праці й побуту - все це сприяло поширенню різних епідемій. Не стихаючи, на рудниках лютували дизентерія, тиф, холера.
В донесенні начальнику Південно-Східного гірничого управління окружний лікар, що в січні 1909 року в зв'язку з новим спалахом тифу побував на рудниках Отто і Вальяно, писав: «У найжахливішому вигляді, на брудній і сирій долівці валяються тут робітники».
Не краще було й тим, хто захворів і попав до єдиного на все Шарапкине і найближчі копальні земського приймального покою, відкритого у 1903 році. Як констатував окружний лікар, більше третини тифозних у цій лікарні розміщувались прямо на долівці. Лікарня була брудною, неохайною. Замість 15, у ній лежало 22 хворих. У палатах душно. В аптеці безладдя, брудно, вона завалена стороннім мотлохом. Крім ротного і шкільного фельдшерів, раз чи два на місяць бував тут залізничний лікар.
Населення копалень було в основному неписьменним. У Шарапкиному трикласну церковнопарафіяльну школу на 40 учнів відкрито лише у 1902 році. Та охопити навіть третину дітей шкільного віку вона не могла. Більшість їх залишалась без освіти. Навчання в школі підпорядковувалось головній меті: прищепити учням вірнопідданський дух, не турбуючись про їхні знання. Головною особою тут був духівник - законоучитель. Дітям робітників двері до середніх і вищих учбових закладів були закриті. До Луганська або Ростова їхали вчитися лише діти шахтовласників, купців, урядовців, церковників.
«Культурними» закладами для населення були церква і численні шинки. Але талановитий народ і в тих тяжких умовах тягся до культури, розвивав мистецтво. Двічі на рік, коли з всієї округи збиралися до Шарапкиного на ярмарок, народні умільці демонстрували свої таланти. Тут можна було побачити і вишиті українськими та російськими орнаментами рушники, білі чоловічі сорочки, дівочі
сарафани, жіночі фартухи й очіпки, а також вигадливі іграшки, зроблені з глини, дерева, скла, соломи. З ранку до пізньої ночі не замовкали пісні сліпців про «нещасливу долю», які глибоко вражали слухачів. Не змовкаючи лунала музика всіх видів: від протяжних, що хвилюють душу, переливів дудки і ріжка, до багатоголосих
віртуозних переборів тульської гармошки, багатострунної бандури, дзвінкої балалайки, гітари і навіть органа. Саме тут, на ярмарку, за відсутністю більш зручного місця, тривалий час зосереджувались у всіх своїх проявах - матеріальних і духовних - кращі зразки народної творчості.
Дивиться також інші населені пункти району:
- Провалля
- Олександрівка
- Новоборовиці
- Медвежанка
- Матвіївка
- Ленінське
- Комсомольський
- Калінінський
- Дар'їно-Єрмаківка
- Володарськ
- Благівка
- Бірюкове
- Червонопартизанськ