Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Історичний інтернет-довідник
Історичний інтернет-довідник
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Первомайськ

збудована у 1873 році німцем Геніфельдом, перебудовується в ливарно-механічний завод (тепер електромеханічний завод ім. Карла Маркса). На ньому вироблялися парові лебідки, насоси для шахт, усякого роду чавунне литво, але головне, чим займався завод,- це ремонт машин. Він обслуговував Алмазну, Мар'ївку, Лисичанський і Слов'яносерб- ський кам'яновугільні райони.
Бельгійське акціонерне товариство Варваропільських вугільних рудників у 1896 році купило у поміщика Четчикова шахти «Анна» і «Олександр». Тут було споруджено 80 коксових печей системи «Коппе», електростанцію з паровою машиною потужністю в 300 к. с. і механічну сортувальню. Трохи пізніше на Петро-Мар'ївському руднику було збудовано механічну майстерню і електричну станцію.
У 1901 році всі шахти, розміщені на території сучасного міста, давали щорічно 15 млн. пудів вугілля.
На початку XX століття бельгійська акціонерна компанія, збільшивши капіталовкладення, почала будівництво нових, великих шахт. В 1904 році було закладено шахту «Магдалина» (тепер шахта ім. Крупської), в 1914 році шахту «Альберт», а у Сокологорівці - шахту №3. Всі шахти рудника були з'єднані під'їзною залізничною лінією з станцією Попасна, а шахта «Ернест» - з станцією Варваропілля.
Як видно із вищесказаного, в кінці XIX і на початку XX століття промисловість на території сучасного міста Первомайська швидко розвивалась. В 1912 році тут було 10 шахт, які давали 34 млн. пудів вугілля за рік, ливарно-механічний завод, механічні майстерні, 2 електричні станції, вапняковий кар'єр, 80 коксових печей продуктивністю 300 пудів кожна. Більшість шахт входила до складу Петро-Мар'ївського і Варваропільського акціонерних товариств, які в 1916 році об'єднались в одне «Товариство Петро-Мар'ївських і Варваропільських кам'яновугільних копалень» і одержали скорочену назву «Петроварко», а робітничі селища стали називатися Петро-Мар'ївкa.
З розвитком промисловості збільшувалась і кількість робітників. У 1912 році на шахтах і підприємствах працювало близько 3 тис. робітників, а всього населення було близько 5 тис. чоловік. В цей період тут виникли нові робітничі селища Петромар'ївського, Варваропільського і Єлизаветинського (Сокологорівського) рудників, а також шахт «Магдалина» і «Альберт».
Робітничі селища були маленькі, брудні, неблагоустроєні, розташовані поблизу шахт і складались з кількох десятків будиночків і 3-5 казарм. Всього у п'яти робітничих селищах, розташованих на території сучасного міста, було у 1912 році 312 будинків і 25 казарм. Особливо жахливими були житла в районі шахт «Альберт», «Анна» та деяких інших. Але й їх не вистачало. Доводилося будувати землянки, де у сирості, бруді і тісноті жили сім'ї шахтарів. Більшість робітників жило по 10-12 чоловік в невеликих комірках казарм із суцільними двоярусними нарами. Тут теж було брудно, вогко, а взимку до того ж дуже холодно.
Не краще жилось робітникам і на приватних квартирах. «Після виснажливого 12-годинного робочого дня,- згадує старий шахтар О. Денисов,- я не мав можливості по-людськи відпочити, тому що в однокімнатному приватному будиночку нас проживало дев'ять чоловік (3 постояльців, 2 хазяїв та їх четверо дітей). За цю «квартиру» я платив 5 карбованців. Відпрацювавши в шахті, в тій же брудній одежі, втомлений і напівголодний, лягав спати. А ранком знову на роботу. Робота тяжка, пил, бруд. Мені доводилось вантажити 30 вагонеток вугілля і переганяти їх на віддаль 2 км. Зарплату одержував таку, що її ледве вистачало на харчування і на квартиру».
Праця шахтарів оплачувалась дуже низько. Так, вибійники при 12-15-годинному робочому дні заробляли за місяць до 30 крб., а вагонники на відкатці, вантажники та інші - виробляли по 18-24 крб. Підлітки, які працювали на сортуванні,
одержували по 25-30 копійок на день при 11-годинному робочому дні. Із жебрацького заробітку значна частина йшла на користь підрядчиків, які майже нічого не роблячи, жили за рахунок робітників, виконуючи чисто поліцейські обов'язки.
В січні 1914 року газета «Пролетарская правда» про тяжкі умови праці і життя шахтарів писала: «Страшенно довгий робочий день, мізерні заробітки, образи і утиски, нашіптування, темнота, дуже велика кількість каліцтв



Дивиться також інші населені пункти району: