Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Історичний інтернет-довідник
Історичний інтернет-довідник
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Борівське

Сторінка 6 з 10
члени соціалістичної спілки молоді М. А. Болтов, Г. О. Чуйков, І. Г. Сиротін, І. К. Кожем'якін та інші.
У складі 1-го Луганського соціалістичного загону уродженці Борівського пройшли з боями шлях від Конотопа до Луганська. Тут загін влився до 5-ої Української армії, яка у 1918 році під командуванням К. Є. Ворошилова з боями пробилаея до Царицина і з'єдналась з частинами Червоної Армії, які захищали місто від білогвардійських військ.
У травні 1918 року Борівське було окуповане німецько-австрійськими військами. Кайзерівські загарбники вчиняли насильства над селянами, з люттю розправлялися з сільськими активістами, особливо з тими, які брали участь у ліквідації поміщицьких садиб. Вони заарештували і вивезли до Німеччини членів ревкому Ф. П. Нехорошого, П. М. Дєдова, М. Й. Агафонова, червоногвардійців І. Н. Нехорошого, М. І. Чорношукова, С. І. Дєдова. Там вони перебували в ув'язненні аж до листопадової революції 1918 року. Окупанти обклали населення
великими податками, примушували постачати їх військам продовольство і фураж.
Коли в грудні 1918 року у Борівське вторгся загін петлюрівців, було вирішено організувати партизанський загін, в який одними з перших вступили В. Биков, І. Толокольников, Г. Воронов, О. Купін, М. Ворошилов, І. Скуридін, А. Філімонов, Тихон і Павло Сопови, Г. Хохлов, І. Бабакін, Л. Соловйов, М. Митрофанов та інші - всього 40 чол. Очолив народних месників вольовий і хоробрий більшовик І. П. Нехороший.
Озброївшись гвинтівками, рушницями, вилами, сокирами, партизани і робітники Донецького содового заводу вночі напали на петлюрівців. 15 з них було вбито, а решта розбіглася.
Невдовзі до Борівського прибули партизанські загони з сіл Райгородки, Нового Айдара, Біловодська та інші. За рішенням Луганського підпільного комітету РКП(б) усі вони були об'єднані в Старобільський партизанський загін, що налічував тоді понад 600 чоловік. Партизани двічі нападали на склад зброї петлюрівців на станції Переїзд а, захопили 1100 гвинтівок, 2 кулемети, велику кількість патронів та інше озброєння. У складі Старобільського загону борівські партизани брали участь у визволенні багатьох сіл Луганщини.
З червня по грудень 1919 року Борівське перебувало під владою денікінців. Білогвардійці грабували населення, проводили масові арешти, розстрілювали радянських активістів. Жертвою денікінців став, зокрема, голова ревкому К. Т. Поздняков.
Радянська влада у Борівському утвердилася в лютому 1920 року, коли була обрана перша Рада робітничих і селянських депутатів на чолі з селянином-бідняком П. Н. Дєдовим. Одним з перших заходів Ради було завершення націоналізації землі.
Революційні заслуги борівчан у боротьбі проти ворогів Радянської влади під час громадянської війни високо оцінені. Орденом Червоного Прапора було удостоєно Г. А. Толокольникова, Т. Р. Ворошилова, І. В. Байдіна, І. П. Нехорошого, І. М. Бабакіна, І. О. Орлова. Комсомольців І. Кожем'якіна і Г. Чуйкова нагороджено орденом Червоного Прапора посмертно.
В телеграмі Володимиру Іллічу Леніну, надісланій 17 серпня 1920 року учасниками Борівського підрайонного з'їзду Рад Лисичанського повіту говорилося:
«Вітаємо великих вождів на чолі з Леніним. З'їзд ухвалив напружити всі зусилля у боротьбі з світовими паразитами до повного їх знищення і до найшвидшого переходу до мирної праці».
Велику роль у господарському і громадському житті села відіграв комітет незаможних селян, створений у жовтні 1920 року, в який входило 44 чол. Головою комітету було обрано Д. І. Телебенєва - активного учасника громадянської війни. Комнезам втілював у життя закони Радянської влади, розподіляв землю, вів боротьбу проти бандитизму, реквізував лишки хліба у куркулів для виконання продрозверстки. У відбудовний період (1921 - 1924 рр.) КНС провів велику роботу по ліквідації розрухи, викликаної війнами. Він мобілізував бідноту на будівництво житла для робітників Лисичанської ДРЕС і заводу «Донсода», а під час колективізації був організатором об'єднання одноосібних господарств у сільгоспартіль.