Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Історичний інтернет-довідник
Історичний інтернет-довідник
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Борівське

Сторінка 2 з 10
спрямували проти своїх гнобителів - знищили кріпосні грамоти, царські укази та інші документи.
Петро І для придушення повстання Булавіна послав на Слобожанщину каральний загін на чолі з князем В. Долгоруким. У своєму указі від 12 квітня 1708 року цар наказував Долгорукому: «Самому же ходить по тем городкам и деревням... которые пристают к воровству (йдеться про повстання Булавіна.- Ред.), и оныя жечь без остатку, а людей рубить, а завотчиков на колеси и колья...».
Нещадної розправи зазнали Старе і Нове Борівське. їх було спалено і зруйновано. Карателі за причетність до повстання били, відрізували губи і носи, жорстоко катували. Двадцять чотири «особливо небезпечних» учасників повстання було повішено, а більш як 25 борівчан відправлено в Азов на каторжні роботи. Серед них були козаки Ф. Дивавін, А. Севученін, К. Леонов, Т. Абаринов, Ф. Остахов та інші.
Нове Борівське було відроджено лише у 1732 році. Тут налічувалося спочатку тільки 13 дворів, в яких проживало 46 чоловік. У наступні роки поселення збільшувалося головним чином за рахунок переселенців із Слобідської України.
В XIX сторіччі Борівське стає козацькою слободою Старобільського повіту Харківської губернії. У 1864 році в ньому вже нараховувалося 303 двори і 2079 чоловік. Мешканці Борівського належали до державних селян, які користувалися казенною землею і перебували у феодальній залежності. Наприкінці XVIII сторіччя в їх володінні було 14580 десятин землі, за відмежування якої в 1783 і 1787 рр. вони сплатили казенного мита по 83/4 копійки з десятини. Понад 3,5 тис. га кращих земельних угідь з луками і пасовиськами, що прилягали до Сіверського Дінця, царський уряд відібрав у борівчан для потреб Бахмутських казенних соляних заводів. А коли ці підприємства були закриті, земля перейшла у володіння поміщиків Фалєєва, Веригіна, Долинського та інших.
Після аграрної реформи 1861 року становище борівських селян значно погіршалося. Під їх наділи були відведені малородючі землі. В той же час великі землевласники захопили собі найкращі грунти, луки, пасовища та інші угіддя. У 1880 році Борівській сільській громаді належало 5677 десятин землі. На одну ревізьку душу припадало по 4,8 десятини. Наділ, здавалося б, великий. Але з 5677 десятин сільськогосподарських угідь тільки 1392 десятини було орної землі, сіножатей і пасовищ, а решта була зайнята під садибами, садами, городами, вигонами, заливними луками і лісом. Посівні площі становили лише 767 десятин.
За землю селяни повинні були сплачувати податки. їх сума на кожну ревізьку душу становила по 7 крб. 52 кой., а на один двір - 15 крб. 75 коп. платежів на рік. Через низьку доходність господарства, неврожаї, стихійні лиха селяни не завжди мали змогу вчасно сплатити податки, а тому кожного року були недоїмки. До 1880 року вони становили 1 крб. 79 коп. на ревізьку душу, або 4 крб. 2 коп. на один двір.
У той час, коли селянські земельні наділи рік у рік зменшувалися, місцеві багатії загарбували у свої руки всі найродючіші лани. Понад 950 десятин землі з луками, пасовищами і лісами стали власністю Долинського, Корсику належало 550 десятин землі і 350 десятин лісу, Суханову - 450 десятин орної землі. Колишній волосний писар І. Берестовий за 20 років служби хабарами і шахрайством нажив собі великий капітал, за який придбав 750 десятин землі і 360 десятин лісу, які належали Борівській сільській громаді. Землевласники на кабальних умовах здавали частину своїх угідь в оренду. Так, в 1905 році 516 селянських господарств Борівського орендували 3238 десятин земель.
Найпоширенішою була оренда землі на один рік, здебільшого з третьої частини врожаю. При орендуванні орної землі під посів озимих і ярих хлібів селяни змушені були платити 8-10 крб. за десятину, за луки - по 8-12 крб., сінокоси - по 4-6 крб., пасовиська - 3 крб. на рік. Але за гроші сінокоси здавалися рідко, частіше з частки скошеного сіна: лучні - з четвертої, а степові - з третьої частини.
Навіть царська адміністрація змушена була визнати, що борівські селяни задихались від безземелля. 25 грудня 1905 року старобільський повітовий справник у рапорті харківському губернаторові писав: «Селяни Борівської громади володіють у районі Старобільського повіту непридатною піщаною землею і для посівів орендують землю за Дінцем, у Бахмутському повіті;