Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
На фронтах Великої Вітчизняної війни брали участь 1150 жителів Борівського, понад 400 з них віддали своє життя за свободу і незалежність Радянської Вітчизни. Близько 1000 чоловік нагороджені орденами та медалями. За мужність і героїзм, проявлені у боях за визволення Києва в листопаді 1943 року, уродженець Борівського О. І. Агафонов удостоєний звання Героя Радянського Союзу.
Борівське було окуповане гітлерівськими військами 11 липня 1942 року. Фашистська пропаганда всіляко розхвалювала «новий порядок» в Європі і закликала мешканців селища їхати на роботу в Німеччину. Але жодного добровільця не виявилося. Борівчани всіляко саботували заходи окупантів, а на біржу праці йшли тільки під загрозою розстрілу.
У період окупації фашисти закатували і розстріляли 17 чоловік-кращих радянських активістів, вивезли до Німеччини на каторжні роботи 270 юнаків і дівчат. Вони пограбували майно колгоспу: 700 голів худоби, багато зерна та інших сільськогосподарських продуктів, зруйнували і спалили 600 будинків, школу, лікарню, клуб. Загальні збитки, завдані селищу німецько-фашистською окупацією, становила 1,7 млн. карбованців.
Першого лютого 1943 року Борівське було визволено радянськими військами від гітлерівських загарбників.
Мешканці селища дружно взялися за відбудову зруйнованого господарства. Насамперед було відновлено колгосп і закладено основи врожаю 1943 року. Становище було надзвичайно тяжким. Не вистачало ні тяглової сили, ні реманенту, ні насіння. Тваринницькі ферми лежали в руїнах і згарищах.
У перші ж дні після визволення колгоспники позвозили сільськогосподарський інвентар і машини, які були заховані, взялися за ремонт виробничих будівель, заготовляли з власних запасів насіння. Колгосп одержав також значну допомогу від держави.
Весняні польові роботи 1943 року проходили в тяжких умовах. Ворог, який ще утримував свої бойові позиції на протилежному березі Сіверського Дінця, часто обстрілював поля з гармат і мінометів. Незважаючи на всі труднощі, борівчани посіяли 360 га зернових культур і кукурудзи, вчасно провели обробіток усіх полів.
Вирішальною силою в колгоспі у той час були жінки. Вони трудилися на всіх ділянках сільськогосподарського виробництва. Так, на збиранні врожаю
1943 року працювало 237 жінок. Зразки самовідданої праці показували М. І. Агафонова, В. П. Байдіна, М. І. Трунова, О. С. Дєдова та інші, які на косовиці зернових виконували по півтори-дві норми.
Трудове змагання хліборобів артілі очолила територіальна партійна організація (секретар О. М. Ященко), яка відновила свою діяльність в кінці 1943 року. Вона об'єднувала тоді 7 членів ВКП(б). Комуністи йшли в авангарді боротьби за зміцнення колгоспу, невтомно боролися за втілення в життя рішень партії та уряду по піднесенню сільського господарства. Навколо парторганізації згуртовувалися передовики виробництва, за рахунок яких зростали ряди комуністів. Уже на кінець
1944 року Борівська парторганізація налічувала в своїх рядах 36 членів і кандидатів партії. Комсомольська організація, яка згуртовувала в своїх рядах 150 членів ВЛКСМ, створила комсомольсько-молодіжні ланки по вирощуванню кукурудзи, соняшнику, цукрових буряків та інших культур, проводила масово-політичну та культурно-освітню роботу.
Для відбудови і спорудження нових житлових будинків, виробничих будівель і приміщень соціально-культурних установ держава асигнувала довготермінові позики, виділила багато лісу та інших будівельних матеріалів. Вже в 1944 році було відбудовано і заново споруджено 522 житлові будинки, лікарню, школу, клуб, будинок селищної Ради. Відновлено також телефонний зв'язок, почала діяти радіотрансляційна мережa. Після
Борівське
Сторінка 8 з 10
В 1938 році четверо синів Попова - Федір, Олександр, Іван і Микита вступили до Харківського танкового училища. Коли почалася війна, вони створили свій т. зв. родинний екіпаж і понад півроку разом боролися проти гітлерівських полчищ. У 1942 році загинув Іван, а пізніше пропав безвісти Олександр. Федір і Микита громили фашистів всю війну. Вони багато разів були поранені, але заліковували рани і продовжували брати участь у великій борні радянського народу з фашистськими ордами. Брати Попови за ратні подвиги на війні удостоєні багатьох бойових нагород. Борівське було окуповане гітлерівськими військами 11 липня 1942 року. Фашистська пропаганда всіляко розхвалювала «новий порядок» в Європі і закликала мешканців селища їхати на роботу в Німеччину. Але жодного добровільця не виявилося. Борівчани всіляко саботували заходи окупантів, а на біржу праці йшли тільки під загрозою розстрілу.
У період окупації фашисти закатували і розстріляли 17 чоловік-кращих радянських активістів, вивезли до Німеччини на каторжні роботи 270 юнаків і дівчат. Вони пограбували майно колгоспу: 700 голів худоби, багато зерна та інших сільськогосподарських продуктів, зруйнували і спалили 600 будинків, школу, лікарню, клуб. Загальні збитки, завдані селищу німецько-фашистською окупацією, становила 1,7 млн. карбованців.
Першого лютого 1943 року Борівське було визволено радянськими військами від гітлерівських загарбників.
Мешканці селища дружно взялися за відбудову зруйнованого господарства. Насамперед було відновлено колгосп і закладено основи врожаю 1943 року. Становище було надзвичайно тяжким. Не вистачало ні тяглової сили, ні реманенту, ні насіння. Тваринницькі ферми лежали в руїнах і згарищах.
У перші ж дні після визволення колгоспники позвозили сільськогосподарський інвентар і машини, які були заховані, взялися за ремонт виробничих будівель, заготовляли з власних запасів насіння. Колгосп одержав також значну допомогу від держави.
Весняні польові роботи 1943 року проходили в тяжких умовах. Ворог, який ще утримував свої бойові позиції на протилежному березі Сіверського Дінця, часто обстрілював поля з гармат і мінометів. Незважаючи на всі труднощі, борівчани посіяли 360 га зернових культур і кукурудзи, вчасно провели обробіток усіх полів.
Вирішальною силою в колгоспі у той час були жінки. Вони трудилися на всіх ділянках сільськогосподарського виробництва. Так, на збиранні врожаю
1943 року працювало 237 жінок. Зразки самовідданої праці показували М. І. Агафонова, В. П. Байдіна, М. І. Трунова, О. С. Дєдова та інші, які на косовиці зернових виконували по півтори-дві норми.
Трудове змагання хліборобів артілі очолила територіальна партійна організація (секретар О. М. Ященко), яка відновила свою діяльність в кінці 1943 року. Вона об'єднувала тоді 7 членів ВКП(б). Комуністи йшли в авангарді боротьби за зміцнення колгоспу, невтомно боролися за втілення в життя рішень партії та уряду по піднесенню сільського господарства. Навколо парторганізації згуртовувалися передовики виробництва, за рахунок яких зростали ряди комуністів. Уже на кінець
1944 року Борівська парторганізація налічувала в своїх рядах 36 членів і кандидатів партії. Комсомольська організація, яка згуртовувала в своїх рядах 150 членів ВЛКСМ, створила комсомольсько-молодіжні ланки по вирощуванню кукурудзи, соняшнику, цукрових буряків та інших культур, проводила масово-політичну та культурно-освітню роботу.
Для відбудови і спорудження нових житлових будинків, виробничих будівель і приміщень соціально-культурних установ держава асигнувала довготермінові позики, виділила багато лісу та інших будівельних матеріалів. Вже в 1944 році було відбудовано і заново споруджено 522 житлові будинки, лікарню, школу, клуб, будинок селищної Ради. Відновлено також телефонний зв'язок, почала діяти радіотрансляційна мережa. Після
Дивиться також інші населені пункти району:
- Троїцьке
- Привілля
- Новодружеськ
- Мирна Долина
- Малорязанцеве
- Комишуваха
- Калинове
- Врубівка
- Вовчоярівка
- Березівське
- Білогорівка