Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
лікарень тощо, причому хазяї часто ставали на шлях насильного утримання частини заробітку на ці цілі всупереч бажанню робітників.
Поряд з системою штрафів і поборів капіталісти широко практикували систему безпосереднього обрахунку і обману робітників. Через фабричні, заводські і рудникові крамниці, а також крамниці споживчого товариства капіталісти продавали їм товари за цінами, значно вищими від ринкових. На Голубівському руднику, наприклад, у 1897 році крамниця брала з шахтарів за продукти харчування на 20 проц. дорожче, ніж вони коштували на ринку.
Надзвичайно тяжкі були житлові умови. Цілі селища складалися з казарм, халуп, нічліжок з образливими назвами «собачівок», «нахаловок» тощо. Понад 40 проц. робітників Донбасу жило в землянках. Про тяжкі житлові умови в Донбасі була змушена говорити навіть офіціальна комісія, що обслідувала становище робітників. «Найслабшу сторону гірничих підприємств,- писала вона в своїй доповіді,- становлять жилі приміщення. Крім землянок, є зовсім незадовільні житла для сімейних робітників у вигляді так званих «каюток», а для одинаків - у вигляді казарм-са- раїв, з невеликою кількістю малих вікон, без стель і підлоги, спальня, їдальня і кухня об'єднані, приміщень для артільних куховарок і умивальників немає, нари зйом- ні і місця на них не розділені, кількість кубометрів повітря в приміщеннях не відповідає числу робітників, що живуть у них»3.
Дуже погано було організовано охорону здоров'я. Медичні заклади почали виникати тільки в епоху капіталізму. В 60-х роках XIX століття в колишньому Слов'я- носербському повіті була одна лікарня військового відомства на ЗО ліжок, куди приймали тільки нижніх військових чинів. У лікарні працював один лікар. Крім цього, в повіті було 2 фельдшери - в селах Петропавлівці і Кримському і 5 щепіїв віспи.
В січні 1871 року військову лікарню було закрито і замість неї відкрито земську.
Скоро весь повіт було поділено на три лікарські дільниці, що обслуговували всіх жителів повіту: Слов'яносербську при лікарні (обслуговувала 3 волості), Луганську (обслуговувала 15 волостей) та Голубівську (обслуговувала 14 волостей) і утворено 5 фельдшерських пунктів. У 1879 році на одну лікарську дільницю в середньому припадало 37 086 чоловік. У травні 1883 року міську лікарню з Слов'яносербська разом з іншими закладами було переведено в місто Луганськ. На початку 90-х років у повіті було відкрито нові лікарні та фельдшерські пункти. В 1897 році в повіті було всього 4 лікарні на 49 ліжок, 5 лікарських дільниць і 8 фельдшерських пунктів.
Розвиток промисловості, зростання чисельності населення вимагали збільшення кількості медичних закладів. Проте через недостатні асигнування на охорону здоров'я мережа медичних пунктів і кількість медичного персоналу лишалися незначними. В 1914 році на всій території теперішньої Луганської області налічувалося всього 66 лікарняних закладів, в яких було 1429 ліжок, 72 лікарські амбулаторно- поліклінічні і 48 фельдшерсько-акушерських пунктів, у яких було 169 лікарів.
Царський уряд посилено проводив політику жорстокого національного гноблення на Україні, тримав трудовий народ у темноті і неписьменності. За загальним переписом населення Російської імперії 1897 року в колишньому Старобільському повіті грамотних було тільки 10,4 проц., а без міста Старобільська чоловіків - 17,9 проц., жінок - 2,8. За тим самим переписом процент письменних у Слов'яно- сербському повіті був вищий: у віці від 10 до 19 років чоловіків - 41,3 проц., жінок - 18,5; у віці від 20 до 29 років чоловіків - 40,2 проц., жінок - 11,5, у віці від ЗО до 39 років чоловіків - 38,4 і жінок - 9,4 процентa.
У 1914-1915 рр. на території теперішньої Луганської області було 983 загальноосвітні школи, з них 969 початкових. У школах навчалося 86 700 учнів, працювало 2070 учителів. Освіта для дітей трудящих обмежувалася здебільшого початковою школою, що, як правило, була церковно-
Луганськa область
Сторінка 8 з 37
перевищують встановлені законом і навіть самими промисловцями норми»5. Найпоширенішим приводом для штрафів було бракування вагончиків з вугіллям на користь хазяїна. Тільки на шахтах Петро-Мар'їв- ського рудника, що видобував 10-12 млн. пудів вугілля на рік, бракувалося до 10 проц. його загального видобутку, що становило понад один мільйон пудів вугілля, видобутого неоплаченою працею гірників. Крім штрафів, адміністрація на шахтах, рудниках і заводах практикувала різні побори: на будівництво церков, бань, шкіл, Поряд з системою штрафів і поборів капіталісти широко практикували систему безпосереднього обрахунку і обману робітників. Через фабричні, заводські і рудникові крамниці, а також крамниці споживчого товариства капіталісти продавали їм товари за цінами, значно вищими від ринкових. На Голубівському руднику, наприклад, у 1897 році крамниця брала з шахтарів за продукти харчування на 20 проц. дорожче, ніж вони коштували на ринку.
Надзвичайно тяжкі були житлові умови. Цілі селища складалися з казарм, халуп, нічліжок з образливими назвами «собачівок», «нахаловок» тощо. Понад 40 проц. робітників Донбасу жило в землянках. Про тяжкі житлові умови в Донбасі була змушена говорити навіть офіціальна комісія, що обслідувала становище робітників. «Найслабшу сторону гірничих підприємств,- писала вона в своїй доповіді,- становлять жилі приміщення. Крім землянок, є зовсім незадовільні житла для сімейних робітників у вигляді так званих «каюток», а для одинаків - у вигляді казарм-са- раїв, з невеликою кількістю малих вікон, без стель і підлоги, спальня, їдальня і кухня об'єднані, приміщень для артільних куховарок і умивальників немає, нари зйом- ні і місця на них не розділені, кількість кубометрів повітря в приміщеннях не відповідає числу робітників, що живуть у них»3.
Дуже погано було організовано охорону здоров'я. Медичні заклади почали виникати тільки в епоху капіталізму. В 60-х роках XIX століття в колишньому Слов'я- носербському повіті була одна лікарня військового відомства на ЗО ліжок, куди приймали тільки нижніх військових чинів. У лікарні працював один лікар. Крім цього, в повіті було 2 фельдшери - в селах Петропавлівці і Кримському і 5 щепіїв віспи.
В січні 1871 року військову лікарню було закрито і замість неї відкрито земську.
Скоро весь повіт було поділено на три лікарські дільниці, що обслуговували всіх жителів повіту: Слов'яносербську при лікарні (обслуговувала 3 волості), Луганську (обслуговувала 15 волостей) та Голубівську (обслуговувала 14 волостей) і утворено 5 фельдшерських пунктів. У 1879 році на одну лікарську дільницю в середньому припадало 37 086 чоловік. У травні 1883 року міську лікарню з Слов'яносербська разом з іншими закладами було переведено в місто Луганськ. На початку 90-х років у повіті було відкрито нові лікарні та фельдшерські пункти. В 1897 році в повіті було всього 4 лікарні на 49 ліжок, 5 лікарських дільниць і 8 фельдшерських пунктів.
Розвиток промисловості, зростання чисельності населення вимагали збільшення кількості медичних закладів. Проте через недостатні асигнування на охорону здоров'я мережа медичних пунктів і кількість медичного персоналу лишалися незначними. В 1914 році на всій території теперішньої Луганської області налічувалося всього 66 лікарняних закладів, в яких було 1429 ліжок, 72 лікарські амбулаторно- поліклінічні і 48 фельдшерсько-акушерських пунктів, у яких було 169 лікарів.
Царський уряд посилено проводив політику жорстокого національного гноблення на Україні, тримав трудовий народ у темноті і неписьменності. За загальним переписом населення Російської імперії 1897 року в колишньому Старобільському повіті грамотних було тільки 10,4 проц., а без міста Старобільська чоловіків - 17,9 проц., жінок - 2,8. За тим самим переписом процент письменних у Слов'яно- сербському повіті був вищий: у віці від 10 до 19 років чоловіків - 41,3 проц., жінок - 18,5; у віці від 20 до 29 років чоловіків - 40,2 проц., жінок - 11,5, у віці від ЗО до 39 років чоловіків - 38,4 і жінок - 9,4 процентa.
У 1914-1915 рр. на території теперішньої Луганської області було 983 загальноосвітні школи, з них 969 початкових. У школах навчалося 86 700 учнів, працювало 2070 учителів. Освіта для дітей трудящих обмежувалася здебільшого початковою школою, що, як правило, була церковно-