Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Понад 22 роки (1892-1915) наполегливої праці присвятив вивченню Донбасу Л. І. Лутугін - професор Петербурзького гірничого інституту. Л. І. Лутугін, будучи в Донецькому краї, склав геологічний розріз вугленосних товщ, визначив їх потужність і кількість вугільних пластів та прошарків. Його наукові висновки лягли в основу розв'язання найважливіших практичних питань вугільної геології басейну. В пам'ять про видатного вченого одному з міст області присвоєно його ім'я.
Велике значення для розробки і використання природних багатств Донбасу мало інтенсивне будівництво залізниць. У 1878 році закінчено будівництво залізничної лінії Дебальцеве - Луганськ, а в 1884 - Катерининської залізниці, що сполучила Донбас з Криворіжжям. Це сприяло бурхливому розвиткові вугільної і металургійної промисловості, а також транспортного машинобудування. В 1895 році в Луганську споруджується патронний, а в 1896 році - паровозобудівний заводи. В ці роки почали діяти емалювальний, костильний, спиртоочисний, пивоварний, шкіряний та інші заводи. Поблизу Луганська виросли Донецько-Юр'ївський та Вільхівський металургійні заводи, багато шахт і рудників. За даними 1897 року, в Слов'яносерб-
ському повіті видобувалося близько 40 млн. пудів вугілля, 500 тис. пудів залізної руди і виплавлялося 10 млн. пудів металу, діяли 101 промислове підприємство і 1236 кустарно-ремісничих закладів з щорічним оборотом на суму 4 млн. карбованців.
Багатства краю і дешева робоча сила привертали жадібні погляди іноземних капіталістів. Уже наприкінці XIX століття вугільна, металургійна, машинобудівна та інші галузі промисловості майже цілком були в руках англійських, французьких, бельгійських, німецьких та інших капіталістичних хижаків. У погоні за наживою вони разом з місцевою буржуазією по-хижацькому грабували багатства краю і нещадно експлуатували трудящих. Робочий день на фабриках і заводах навіть після видання закону 2 червня 1897 року, що обмежив його тривалість до 11,5 години, тривав 12-13 годин. Майже всі види праці виконувалися вручну, техніка безпеки була поставлена погано, що часто призводило до нещасних випадків на виробництві.
Особливо великий травматизм був на шахтах і рудниках. У середньому за п'ятиріччя (1903-1908 рр.), наприклад, кожний третій шахтар Донбасу був покалічений. Відсутність світла і свіжого повітря в шахтах, підземні води і рудникові гази викликали масове поширення як загальних, так і професійних захворювань. Газета «Вестник Юга» у березні 1904 року повідомляла, що на рудниках Донбасу в середньому щомісяця хворіло до 75 проц. робітників. Найпоширенішими були професійні захворювання шахтарів: катари дихальних шляхів, емфізема легень, ревматизм і запалення сідничного нерва, параліч очних м'язів.
Умови праці робітників і особливо шахтарів ще більш погіршали напередодні і в період першої світової війни. Ось як характеризував лікар І. І. Лященко в своїй доповіді Пироговському товариству: «Дванадцять годин на добу в підземеллі, в душній, вогкій, пильній атмосфері, за тяжкою працею, при повсякчасній небезпеці бути задушеним і покаліченим. Хіба це не каторжна праця? Чи дивно, що такий робітник у 35-40 років має вигляд діда 60 років»3.
За свою надмірну, виснажливу працю робітники одержували злиденну заробітну плату. Єдиних ставок і розрядів не було, тому робітники навіть однієї кваліфікації оплачувалися неоднаково. Розміри заробітної плати законом не регулювалися і цілком залежали від сваволі господарів підприємств. У 1900 році на паровозобудівному заводі Гартмана в Луганську, наприклад, середньоденний заробіток робітників становив 1 крб. 31 коп. І це була найвища заробітна плата в той час. В інших галузях промисловості вона була значно нижча. Того ж року шахтарі Успенського рудника заробляли на день: вибійники - 90 коп., вагонники і саночники - 80 коп., кріпильники - 85 коп., рукоятники - 80 копійок.
Але й цю низьку заробітну плату робітники одержували неповністю. Її урізували капіталісти за допомогою штрафів, обрахувань, поборів тощо. Навіть чиновники Гірничого департаменту, які в 1900 році обслідували становище робітників на 14 заводах і 36 вугільних шахтах Донбасу, змушені були визнати, що «стягнення з робітників, які роблять хазяї, нерідко
Луганськa область
Сторінка 7 з 37
вугілля, що далеко виходила за межі практичних можливостей того часу. Тільки за Радянської влади ця ідея почала перетворюватися в життя.Понад 22 роки (1892-1915) наполегливої праці присвятив вивченню Донбасу Л. І. Лутугін - професор Петербурзького гірничого інституту. Л. І. Лутугін, будучи в Донецькому краї, склав геологічний розріз вугленосних товщ, визначив їх потужність і кількість вугільних пластів та прошарків. Його наукові висновки лягли в основу розв'язання найважливіших практичних питань вугільної геології басейну. В пам'ять про видатного вченого одному з міст області присвоєно його ім'я.
ському повіті видобувалося близько 40 млн. пудів вугілля, 500 тис. пудів залізної руди і виплавлялося 10 млн. пудів металу, діяли 101 промислове підприємство і 1236 кустарно-ремісничих закладів з щорічним оборотом на суму 4 млн. карбованців.
Багатства краю і дешева робоча сила привертали жадібні погляди іноземних капіталістів. Уже наприкінці XIX століття вугільна, металургійна, машинобудівна та інші галузі промисловості майже цілком були в руках англійських, французьких, бельгійських, німецьких та інших капіталістичних хижаків. У погоні за наживою вони разом з місцевою буржуазією по-хижацькому грабували багатства краю і нещадно експлуатували трудящих. Робочий день на фабриках і заводах навіть після видання закону 2 червня 1897 року, що обмежив його тривалість до 11,5 години, тривав 12-13 годин. Майже всі види праці виконувалися вручну, техніка безпеки була поставлена погано, що часто призводило до нещасних випадків на виробництві.
Особливо великий травматизм був на шахтах і рудниках. У середньому за п'ятиріччя (1903-1908 рр.), наприклад, кожний третій шахтар Донбасу був покалічений. Відсутність світла і свіжого повітря в шахтах, підземні води і рудникові гази викликали масове поширення як загальних, так і професійних захворювань. Газета «Вестник Юга» у березні 1904 року повідомляла, що на рудниках Донбасу в середньому щомісяця хворіло до 75 проц. робітників. Найпоширенішими були професійні захворювання шахтарів: катари дихальних шляхів, емфізема легень, ревматизм і запалення сідничного нерва, параліч очних м'язів.
Умови праці робітників і особливо шахтарів ще більш погіршали напередодні і в період першої світової війни. Ось як характеризував лікар І. І. Лященко в своїй доповіді Пироговському товариству: «Дванадцять годин на добу в підземеллі, в душній, вогкій, пильній атмосфері, за тяжкою працею, при повсякчасній небезпеці бути задушеним і покаліченим. Хіба це не каторжна праця? Чи дивно, що такий робітник у 35-40 років має вигляд діда 60 років»3.
За свою надмірну, виснажливу працю робітники одержували злиденну заробітну плату. Єдиних ставок і розрядів не було, тому робітники навіть однієї кваліфікації оплачувалися неоднаково. Розміри заробітної плати законом не регулювалися і цілком залежали від сваволі господарів підприємств. У 1900 році на паровозобудівному заводі Гартмана в Луганську, наприклад, середньоденний заробіток робітників становив 1 крб. 31 коп. І це була найвища заробітна плата в той час. В інших галузях промисловості вона була значно нижча. Того ж року шахтарі Успенського рудника заробляли на день: вибійники - 90 коп., вагонники і саночники - 80 коп., кріпильники - 85 коп., рукоятники - 80 копійок.
Але й цю низьку заробітну плату робітники одержували неповністю. Її урізували капіталісти за допомогою штрафів, обрахувань, поборів тощо. Навіть чиновники Гірничого департаменту, які в 1900 році обслідували становище робітників на 14 заводах і 36 вугільних шахтах Донбасу, змушені були визнати, що «стягнення з робітників, які роблять хазяї, нерідко