Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Швидкими темпами здійснюється реконструкція заводів і фабрик, будівництво нових цехів, вводяться нові виробничі потужності.
Вже в 1946 році завод гірничого устаткування ім. Пархоменка перевищив довоєнний рівень виробництва. В 1947 році він випустив 116 різних видів шахтного устаткування.
Гордістю луганчан знову став піднятий з руїн велетень вітчизняного локомотиво-будування - завод ім. Жовтневої революції. Ще в листопаді 1945 року з заводських воріт вийшов перший післявоєнний паровоз. Він повіз у столицю України-Київ ешелон видобутого гірниками Луганщини понадпланового вугілля. До кінця року завод випустив ще 9 локомотивів. У 1946 році він дав країні 60 паровозів. А в наступному році підприємство випустило 200 локомотивів.
Партія і уряд високо оцінили трудовий подвиг луганських локомотивобудівників. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 7 червня 1947 року колектив підприємства за успішне виконання завдань уряду по відбудові заводу, організації випуску важливої продукції для народного господарства і в зв'язку з 50-річчям заводу було нагороджено орденом Леніна. Орденами і медалями було нагороджено понад 200 робітників та інженерно-технічних працівників заводу.
Прискорені темпи відбудови зруйнованого війною народного господарства висували на перший план проблему підготовки кадрів. За перші два роки післявоєнної п'ятирічки число робітників, інженерно-технічних працівників і службовців на підприємствах міста зросло в три рази. Величезну роль у вихованні робітничих кадрів відіграла система трудових резервів. Ремісничі училища і школи фабрично-заводського навчання, створені в місті, щороку готували понад тисячу кваліфікованих спеціалістів, які поповнювали ряди робітничого класу. Багато робітників було підготовлено безпосередньо на підприємствах і будовах.
Партійні і радянські органи, профспілкові і господарські організації у важких умовах післявоєнного часу прагнули швидко забезпечити роботою і всім необхідним людей, які поверталися із східних районів країни.
Після оголошення у вересні 1946 року Указу про демобілізацію з Радянської Армії і до кінця 1947 року в місто прибуло близько 15 тис. демобілізованих воїнів. Багато з них зайняли керівні пости в партійному і радянському апараті, очолили відповідальні ділянки виробництва.
Роки післявоєнної п'ятирічки багаті на приклади справжнього трудового героїзму колишніх фронтовиків. Гвардії сержант Г. А. Краснобрижий брав участь в обороні Кавказу, форсуванні Дніпра, визволенні Праги. За подвиги в боях з фашистськими окупантами він був удостоєний багатьох урядових нагород. Повернувшись у рідну сім'ю паровозобудівників, колишній розвідник стає бригадиром котельників, новатором виробництва. За самовіддану працю в 1947 році його нагороджено орденом Ленінa.
Дванадцять років - такий був довоєнний стаж роботи на паровозобудівному заводі стругальника О. П. Козаченка. Він брав участь у битвах під Москвою, на Волзі, на Орловсько-Курській дузі, в боях за визволення Харкова. Три важких поранення не завадили йому знову стати в ряди локомотивобудівників. Новатор О. Козаченко за самовіддану працю в 1947 році був нагороджений орденом «Знак пошани».
Партійні організації промислових підприємств, зміцнивши і поповнивши свої ряди за рахунок комуністів, що демобілізувалися з рядів Радянської Армії, а також передових робітників та інженерно-технічних працівників, прийнятих у партію в післявоєнні роки, очолили боротьбу трудящих за дострокове виконання четвертої п'ятирічки.
Знатний токар паровозобудівного заводу комуніст Ю. Г. Ахонін виконав п'ятирічку за два роки. Такого ж успіху добився токар заводу ім. Пархоменка П. В. Попов. Обидва вони стали ініціаторами змагання по професіях, метою якого було підвищення продуктивності праці кожним робітником. Одним з перших відгукнувся на заклик ініціаторів змагання токар заводу ім. Пархоменка О. С. Недодаєв, який у 1947 році виконав 3,4 річної норми.
Велику роботу по поширенню досвіду передовиків, новаторів виробництва, підвищенню дійовості соціалістичного змагання проводили профспілкові організації підприємств. Тисячі робітників і робітниць брали на себе
Луганськ
Сторінка 25 з 36
міста мобілізує трудящих на якнайшвидшу відбудову і розвиток промислових підприємств.Швидкими темпами здійснюється реконструкція заводів і фабрик, будівництво нових цехів, вводяться нові виробничі потужності.
Вже в 1946 році завод гірничого устаткування ім. Пархоменка перевищив довоєнний рівень виробництва. В 1947 році він випустив 116 різних видів шахтного устаткування.
Гордістю луганчан знову став піднятий з руїн велетень вітчизняного локомотиво-будування - завод ім. Жовтневої революції. Ще в листопаді 1945 року з заводських воріт вийшов перший післявоєнний паровоз. Він повіз у столицю України-Київ ешелон видобутого гірниками Луганщини понадпланового вугілля. До кінця року завод випустив ще 9 локомотивів. У 1946 році він дав країні 60 паровозів. А в наступному році підприємство випустило 200 локомотивів.
Партія і уряд високо оцінили трудовий подвиг луганських локомотивобудівників. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 7 червня 1947 року колектив підприємства за успішне виконання завдань уряду по відбудові заводу, організації випуску важливої продукції для народного господарства і в зв'язку з 50-річчям заводу було нагороджено орденом Леніна. Орденами і медалями було нагороджено понад 200 робітників та інженерно-технічних працівників заводу.
Прискорені темпи відбудови зруйнованого війною народного господарства висували на перший план проблему підготовки кадрів. За перші два роки післявоєнної п'ятирічки число робітників, інженерно-технічних працівників і службовців на підприємствах міста зросло в три рази. Величезну роль у вихованні робітничих кадрів відіграла система трудових резервів. Ремісничі училища і школи фабрично-заводського навчання, створені в місті, щороку готували понад тисячу кваліфікованих спеціалістів, які поповнювали ряди робітничого класу. Багато робітників було підготовлено безпосередньо на підприємствах і будовах.
Партійні і радянські органи, профспілкові і господарські організації у важких умовах післявоєнного часу прагнули швидко забезпечити роботою і всім необхідним людей, які поверталися із східних районів країни.
Після оголошення у вересні 1946 року Указу про демобілізацію з Радянської Армії і до кінця 1947 року в місто прибуло близько 15 тис. демобілізованих воїнів. Багато з них зайняли керівні пости в партійному і радянському апараті, очолили відповідальні ділянки виробництва.
Роки післявоєнної п'ятирічки багаті на приклади справжнього трудового героїзму колишніх фронтовиків. Гвардії сержант Г. А. Краснобрижий брав участь в обороні Кавказу, форсуванні Дніпра, визволенні Праги. За подвиги в боях з фашистськими окупантами він був удостоєний багатьох урядових нагород. Повернувшись у рідну сім'ю паровозобудівників, колишній розвідник стає бригадиром котельників, новатором виробництва. За самовіддану працю в 1947 році його нагороджено орденом Ленінa.
Дванадцять років - такий був довоєнний стаж роботи на паровозобудівному заводі стругальника О. П. Козаченка. Він брав участь у битвах під Москвою, на Волзі, на Орловсько-Курській дузі, в боях за визволення Харкова. Три важких поранення не завадили йому знову стати в ряди локомотивобудівників. Новатор О. Козаченко за самовіддану працю в 1947 році був нагороджений орденом «Знак пошани».
Партійні організації промислових підприємств, зміцнивши і поповнивши свої ряди за рахунок комуністів, що демобілізувалися з рядів Радянської Армії, а також передових робітників та інженерно-технічних працівників, прийнятих у партію в післявоєнні роки, очолили боротьбу трудящих за дострокове виконання четвертої п'ятирічки.
Знатний токар паровозобудівного заводу комуніст Ю. Г. Ахонін виконав п'ятирічку за два роки. Такого ж успіху добився токар заводу ім. Пархоменка П. В. Попов. Обидва вони стали ініціаторами змагання по професіях, метою якого було підвищення продуктивності праці кожним робітником. Одним з перших відгукнувся на заклик ініціаторів змагання токар заводу ім. Пархоменка О. С. Недодаєв, який у 1947 році виконав 3,4 річної норми.
Велику роботу по поширенню досвіду передовиків, новаторів виробництва, підвищенню дійовості соціалістичного змагання проводили профспілкові організації підприємств. Тисячі робітників і робітниць брали на себе