Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
У вересні 1941 року, коли над Луганськом нависла загроза окупації, почалась евакуація промислових підприємств, матеріальних цінностей вглиб нашої країни. За короткий строк було організовано демонтаж і
відвантаження промислового устаткування, евакуацію людей у східні райони країни. З міста евакуювалось 15 тис. робітників та інженерно-технічних працівників, які потім самовіддано працювали на сході країни і виробляли воєнну продукцію.
Розгром гітлерівських військ під Москвою, Ростовом і Тіхвіном у кінці 1941 року, а також самовіддана оборона Донбасу дали можливість зупинити дальше просування фашистських військ. Луганськ став прифронтовим містом. На підприємствах, що залишилися в місті, виробляли зброю, боєприпаси, ремонтували техніку.
У жовтні 1941 року Луганський міський комітет КП України і виконавчий комітет міської Ради депутатів трудящих взяли шефство над 395-ю стрілецькою шахтарською дивізією, до складу якої входило багато луганчан і вручили їй Червоний прапор міського комітету партії і міськвиконкому. З цього часу і до закінчення Великої Вітчизняної війни трудящі міста постійно підтримували з'вязок з цією дивізією.
Населення виявляло винятково велику турботу про поранених бійців і командирів Червоної Армії. Громадськість брала на себе турботу про сім'ї фронтовиків, про інвалідів війни, дітей-сиріт. Дуже багато дітей-сиріт робітники і службовці взяли в свої сім'ї на виховання.
В липні 1942 року обстановка на фронті різко змінилась. На південному напрямі ворог зосередив великі сили. Наші війська змушені були з боями відступати до Волги і Північного Кавказу. 17 липня 1942 року Луганськ захопили німецько-фашистські загарбники. На цей час у місті був створений підпільний міськком партії і партизанський загін. Секретарем підпільного обкому і міськкому партії і командиром партизанського загону було затверджено І. М. Яковенка, який працював до цього другим секретарем Луганського міськкому КП України.
В партизанському загоні були секретар підпільного обкому ЛКСМУ Н. Фесенко і секретар підпільного міськкому комсомолу Г. Сєрикова. В Луганську створюється широка мережа явочних квартир. Для підпільної роботи і організації диверсій у місті було залишено понад 100 чоловік. Крім того, за завданням ЦК КП України міськком партії підібрав і направив в інші партизанські загони 35 комуністів. 64 розвідники були послані в тил ворога.
З перших днів окупації підпільні партійна і комсомольська організації почали активно діяти в місті і прилеглих до нього районах. Партизанський загін вів збройну боротьбу з фашистськими окупантами в Луганську, на території Станично-Луганського, Верхньотеплівського, Олександрівського, Новосвітлівського районів. Партизани робили сміливі наскоки на фашистські війська, знищували солдатів і офіцерів, виводили з ладу ворожу техніку, телефонні лінії, мости тощо.
15 вересня 1942 року німецько-фашистські карателі під хутором Паньківкою виявили і оточили партизанський загін. У нерівному бою, б'ючись до останньої краплі крові, загинули І. М. Яковенко, старшина загону П. П. Шевченко, комсомолець Ю. Олексинцев та інші. Але внаслідок жорстокого бою партизанам вдалося прорвати вороже кільце, а ті, що залишилися, продовжували вести боротьбу з окупантами, зриваючи проваджувані ними заходи, знищуючи ворожих солдатів і офіцерів, техніку. Активно діяла в місті група комсомольців-підпільників на чолі з Н. Фесенко. До цієї групи входили Г. Сєрикова, Г. Шведкова, В. Третякевич, піонер В. Пятьоркін та багато інших. Вони виконували доручення підпільного міськкому партії, розповсюджували листівки та антифашистську літературу. За завданням підпільного обкому партії Н. Фесенко і Г. Сєрикова через В. Третякевича встановили зв'язок з партійно-комсомольським підпіллям Краснодона, з організацією «Молода гвардія».
Після загибелі І. М. Яковенка в місті велику роботу проводив один з секретарів підпільного обкому партії С. О. Стеценко, зв'язкові обкому В. П. Стеценко, О. Д. Кротова, Т. Морозова та інші.
Однією з форм боротьби трудящих міста з окупантами був саботаж їх воєнних, господарських та інших заходів. Робітники всіляко ухилялися від роботи, приховували свої справжні спеціальності, а якщо їх примушували
Луганськ
Сторінка 23 з 36
понад 1000 багатоверстатників. Замість тих, що пішли на фронт, тільки в липні і серпні 1941 року в промисловість міста прийшло понад 10 тис. жінок.У вересні 1941 року, коли над Луганськом нависла загроза окупації, почалась евакуація промислових підприємств, матеріальних цінностей вглиб нашої країни. За короткий строк було організовано демонтаж і
Розгром гітлерівських військ під Москвою, Ростовом і Тіхвіном у кінці 1941 року, а також самовіддана оборона Донбасу дали можливість зупинити дальше просування фашистських військ. Луганськ став прифронтовим містом. На підприємствах, що залишилися в місті, виробляли зброю, боєприпаси, ремонтували техніку.
У жовтні 1941 року Луганський міський комітет КП України і виконавчий комітет міської Ради депутатів трудящих взяли шефство над 395-ю стрілецькою шахтарською дивізією, до складу якої входило багато луганчан і вручили їй Червоний прапор міського комітету партії і міськвиконкому. З цього часу і до закінчення Великої Вітчизняної війни трудящі міста постійно підтримували з'вязок з цією дивізією.
Населення виявляло винятково велику турботу про поранених бійців і командирів Червоної Армії. Громадськість брала на себе турботу про сім'ї фронтовиків, про інвалідів війни, дітей-сиріт. Дуже багато дітей-сиріт робітники і службовці взяли в свої сім'ї на виховання.
В липні 1942 року обстановка на фронті різко змінилась. На південному напрямі ворог зосередив великі сили. Наші війська змушені були з боями відступати до Волги і Північного Кавказу. 17 липня 1942 року Луганськ захопили німецько-фашистські загарбники. На цей час у місті був створений підпільний міськком партії і партизанський загін. Секретарем підпільного обкому і міськкому партії і командиром партизанського загону було затверджено І. М. Яковенка, який працював до цього другим секретарем Луганського міськкому КП України.
В партизанському загоні були секретар підпільного обкому ЛКСМУ Н. Фесенко і секретар підпільного міськкому комсомолу Г. Сєрикова. В Луганську створюється широка мережа явочних квартир. Для підпільної роботи і організації диверсій у місті було залишено понад 100 чоловік. Крім того, за завданням ЦК КП України міськком партії підібрав і направив в інші партизанські загони 35 комуністів. 64 розвідники були послані в тил ворога.
З перших днів окупації підпільні партійна і комсомольська організації почали активно діяти в місті і прилеглих до нього районах. Партизанський загін вів збройну боротьбу з фашистськими окупантами в Луганську, на території Станично-Луганського, Верхньотеплівського, Олександрівського, Новосвітлівського районів. Партизани робили сміливі наскоки на фашистські війська, знищували солдатів і офіцерів, виводили з ладу ворожу техніку, телефонні лінії, мости тощо.
15 вересня 1942 року німецько-фашистські карателі під хутором Паньківкою виявили і оточили партизанський загін. У нерівному бою, б'ючись до останньої краплі крові, загинули І. М. Яковенко, старшина загону П. П. Шевченко, комсомолець Ю. Олексинцев та інші. Але внаслідок жорстокого бою партизанам вдалося прорвати вороже кільце, а ті, що залишилися, продовжували вести боротьбу з окупантами, зриваючи проваджувані ними заходи, знищуючи ворожих солдатів і офіцерів, техніку. Активно діяла в місті група комсомольців-підпільників на чолі з Н. Фесенко. До цієї групи входили Г. Сєрикова, Г. Шведкова, В. Третякевич, піонер В. Пятьоркін та багато інших. Вони виконували доручення підпільного міськкому партії, розповсюджували листівки та антифашистську літературу. За завданням підпільного обкому партії Н. Фесенко і Г. Сєрикова через В. Третякевича встановили зв'язок з партійно-комсомольським підпіллям Краснодона, з організацією «Молода гвардія».
Після загибелі І. М. Яковенка в місті велику роботу проводив один з секретарів підпільного обкому партії С. О. Стеценко, зв'язкові обкому В. П. Стеценко, О. Д. Кротова, Т. Морозова та інші.
Однією з форм боротьби трудящих міста з окупантами був саботаж їх воєнних, господарських та інших заходів. Робітники всіляко ухилялися від роботи, приховували свої справжні спеціальності, а якщо їх примушували