Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
німці. В період окупації, що тривала до другої половини листопада 1918 року, життя на заводах і в селищі завмерло. За розпорядженням німецького командування, були «взяті на облік», а фактично реквізовані, запаси сірчаної кислоти, бензолу, фенолу та інших продуктів, що лишилися на складі. 1380 пудів бензолу вивезено в Німеччину. Окупанти хотіли пустити завод, але не вистачало сировини, не було робітників - одні пішли в Червону Армію, інші розійшлись по селах.
У листопаді 1918 року, у зв'язку з революцією, що почалася в Німеччині, і заворушеннями в окупаційних військах, німецьке командування вивезло свої війська з багатьох міст, у т. ч. з Рубіжного. Лише до початку грудня протримались у цій місцевості й петлюрівські частини. 15 грудня в селищі було відновлено Радянську владу. 14 березня 1919 року Головне управління об'єднаних фарбових заводів Вищої Ради Народного Господарства («Голованіл») видало рубіжанським заводам посвідчення про націоналізацію. Робітники приступили до відбудови свого підприємства, але наступ військ Денікіна на Донбас перервав цю роботу. 7 червня 1919 року денікінці захопили селище.
У другій половині грудня 1919 року частини Червоної Армії почали бої за визволення Донбасу. Вранці 20 грудня біля с. Варварівки, за 7 км від станції Рубіжне, з'явилися розвідники Першої Кінної армії. А вздовж залізниці від Кремінної відступали білогвардійці. Два їхні загони проминули завод і повернули на Томашівський міст через Донець. Третій загін, приблизно в 600-700 шабель, тільки повернув до лісу, як через колію, виблискуючи шаблями, ринулись будьоннівці. Почався бій. Натиск червоних був такий стрімкий і раптовий, що білі кинулися врозтіч по лісу, до Дінця. Багато потонуло разом з кіньми в озерах. Денікінці втратили 500 чоловік порубаними, в т. ч. командира дивізії і трьох командирів полків.
23 грудня 1919 року в селищі відбулися збори робітників і службовців хімічних заводів, присвячені перемозі Червоної Армії над білогвардійськими військами. На зборах обрали ревком на чолі з А. Павленком і С. X. Слюсарєвим.
Страшну картину являли собою хімічні заводи після вигнання денікінців: устаткування покрила ржа, транспортні засоби і електрообладнання вивезли білогвардійці. Ревком організував охорону устаткування, що збереглося, і роботи по відбудові підприємств. На початку 1920 року на заводі «Русско-Краска» працювало вже 294 робітники й службовці. Тут виготовляли у невеликій кількості сурик і глауберову сіль. Роботи по організації виробництва в ті роки очолив технік І. Ю Єлихін. У 1920 році на заводі створено перший комсомольський осередок, який налічував близько 20 юнаків і дівчат. Незабаром заводи «Русско-Краска» і «Коксобензол» об'єднали в одне підприємство.
Однак налагодженню мирного життя на Старобільщині перешкоджав бандитизм. 17 січня 1921 року відбулись об'єднані збори робітників заводу «Голованілу» і жителів селища під головуванням комуністів І. В. Стрєлкова і Г. О. Кудрявцева. Учасники зборів заслухали доповідь представника Лисичанського райпарткому Данилова і прийняли рішення всемірно допомагати Червоній Армії в боротьбі з бандитизмом. Партійна організація заводів направила групи озброєних робітників для придушення
куркульського бунту в с. Новій Астрахані, для ліквідації банд у Кремінських лісах і в районі хутора Суровцівки
В липні 1921 року Рубіжанський хімічний завод увійшов до складу створеного в Лисичанську великого тресту «Хімвугілля», який об'єднав підприємства хімічної, вугільної і скляної промисловості Донбасу.
Відбудовувався завод повільно. В 1922 році, у зв'язку з тяжкими технічними, фінансовими і транспортними умовами, на заводі виробляли, в основному, чорний барвник, який не мав ще достатнього збуту, а також сурик і глауберову сіль. У 1923 році Рубіжанському хімічному заводу присвоєно назву «Красное знамя».
Рубіжне
Сторінка 3 з 13
Ворошилова прикривали червоні ешелони, що відходили з Харкова. Завдяки їх мужності всі цінні вантажі і військове спорядження було вивезено з міста. 8 квітня 1918 року Харків захопили кайзерівські війська. Влившись у 5-у армію, якою командував К. Є. Ворошилов, рубіжанці з боями відступали на Донбас. Після жорстокого бою з німцями в районі Сватового 18 квітня 1918 року частини Червоної Армії відійшли на Лцсичанськ. Рубіжне захопили У листопаді 1918 року, у зв'язку з революцією, що почалася в Німеччині, і заворушеннями в окупаційних військах, німецьке командування вивезло свої війська з багатьох міст, у т. ч. з Рубіжного. Лише до початку грудня протримались у цій місцевості й петлюрівські частини. 15 грудня в селищі було відновлено Радянську владу. 14 березня 1919 року Головне управління об'єднаних фарбових заводів Вищої Ради Народного Господарства («Голованіл») видало рубіжанським заводам посвідчення про націоналізацію. Робітники приступили до відбудови свого підприємства, але наступ військ Денікіна на Донбас перервав цю роботу. 7 червня 1919 року денікінці захопили селище.
У другій половині грудня 1919 року частини Червоної Армії почали бої за визволення Донбасу. Вранці 20 грудня біля с. Варварівки, за 7 км від станції Рубіжне, з'явилися розвідники Першої Кінної армії. А вздовж залізниці від Кремінної відступали білогвардійці. Два їхні загони проминули завод і повернули на Томашівський міст через Донець. Третій загін, приблизно в 600-700 шабель, тільки повернув до лісу, як через колію, виблискуючи шаблями, ринулись будьоннівці. Почався бій. Натиск червоних був такий стрімкий і раптовий, що білі кинулися врозтіч по лісу, до Дінця. Багато потонуло разом з кіньми в озерах. Денікінці втратили 500 чоловік порубаними, в т. ч. командира дивізії і трьох командирів полків.
23 грудня 1919 року в селищі відбулися збори робітників і службовців хімічних заводів, присвячені перемозі Червоної Армії над білогвардійськими військами. На зборах обрали ревком на чолі з А. Павленком і С. X. Слюсарєвим.
Страшну картину являли собою хімічні заводи після вигнання денікінців: устаткування покрила ржа, транспортні засоби і електрообладнання вивезли білогвардійці. Ревком організував охорону устаткування, що збереглося, і роботи по відбудові підприємств. На початку 1920 року на заводі «Русско-Краска» працювало вже 294 робітники й службовці. Тут виготовляли у невеликій кількості сурик і глауберову сіль. Роботи по організації виробництва в ті роки очолив технік І. Ю Єлихін. У 1920 році на заводі створено перший комсомольський осередок, який налічував близько 20 юнаків і дівчат. Незабаром заводи «Русско-Краска» і «Коксобензол» об'єднали в одне підприємство.
Однак налагодженню мирного життя на Старобільщині перешкоджав бандитизм. 17 січня 1921 року відбулись об'єднані збори робітників заводу «Голованілу» і жителів селища під головуванням комуністів І. В. Стрєлкова і Г. О. Кудрявцева. Учасники зборів заслухали доповідь представника Лисичанського райпарткому Данилова і прийняли рішення всемірно допомагати Червоній Армії в боротьбі з бандитизмом. Партійна організація заводів направила групи озброєних робітників для придушення
куркульського бунту в с. Новій Астрахані, для ліквідації банд у Кремінських лісах і в районі хутора Суровцівки
В липні 1921 року Рубіжанський хімічний завод увійшов до складу створеного в Лисичанську великого тресту «Хімвугілля», який об'єднав підприємства хімічної, вугільної і скляної промисловості Донбасу.
Відбудовувався завод повільно. В 1922 році, у зв'язку з тяжкими технічними, фінансовими і транспортними умовами, на заводі виробляли, в основному, чорний барвник, який не мав ще достатнього збуту, а також сурик і глауберову сіль. У 1923 році Рубіжанському хімічному заводу присвоєно назву «Красное знамя».