Луганська область у складі УРСР | Інформаційно-пізнавальний сайт

загинуло 20 чоловік. Сім'ям потерпілих власники шахти не подали ніякої допомоги.
Серед кремінських робітників все більше поширювалися революційні настрої. У селищі розповсюджувалися листівки, які привозили з Харкова і Куп'янська. Шахтарі збиралися на таємні сходи на квартирах Є. Д. Рубана й І. Т. Сириці. Керував революційною роботою на шахті гірник М. Я. Зіновий. Революційну пропаганду серед селянської бідноти Кремінної і сусідніх сіл вів лікар земської лікарні І. 0. Ро- ждественський. На початку 80-х років XIX століття ще студентом Дерптського університету він брав участь у студентських заворушеннях, був арештований і ув'язнений. У Петропавловській фортеці І. О. Рождественський познайомився з одним із керівників партії «Народна воля» Вірою Фігнер, яка зробила великий вплив на формування його світогляду.
В результаті активної діяльності соціал-демократичного гуртка і широкої революційної агітації 15 березня 1907 року на шахтах Олексіївського гірничопромислового товариства спалахнув страйк. Робітники вимагали збільшення заробітної плати на 15 проц., поліпшення умов праці, виплати допомоги у зв'язку з хворобою, відкриття бібліотеки, навчання дітей у земській, а не в церковнопарафіальній школі, покарання штейгерів за брутальне поводження та інше. У страйку взяли участь 500 чоловік. Проте робітники були ще недостатньо згуртовані і, зустрівши стійкий опір підприємців, домоглися тільки часткового задоволення своїх вимог. Однак страйк відіграв позитивну роль у політичному вихованні шахтарів.
У роки, що передували першій світовій війні, у Кремінній працювали 3 лісопильні, де виготовлялися залізничні шпали та інші лісоматеріали, кілька олійниць, паровий млин і 7 вітряків. Шахти, які належали Олексіївському гірничопромисловому товариству, були закриті в 1908 році у зв'язку з виробленням пластів.
Зовнішнім виглядом Кремінна мало чим відрізнялась від сусідніх сіл, хіба тільки чіткішим плануванням вулиць, яке збереглося ще з часів військових поселень. З більш як 1000 хат 990 були криті соломою, 808 хат освітлювалися каганцями. Про благоустрій і освітлення вулиць ніхто й не думав. Селище не мало навіть лазні, не кажучи вже про каналізацію і водопровід. У центрі знаходилась базарна площа з девятьма лавками.
Єдиним медичним закладом у Кремінній була земська лікарня із стаціонаром на 5 ліжок, побудована в 1903-1904 рр. Тут працювали лікар, фельдшер і акушерка. Лікарня обслуговувала також жителів Кабаннього, Попівки, Краснянки та інших навколишніх сіл. На початку 90-х років у сосновому бору на околиці селища збудовано земський санаторій, але простий люд туди доступу не мав.
У 1914 році в Кремінній працювали 2 церковнопарафіальні школи, державна лісна школа, заснована в 1900 році, земська трикласна школа, побудована у 1903- 1904 рр., і земське двокласне училище. І все ж більш як половина жителів селища
були неписьменними. Тому не так уже багато читачів налічувала земська безплатна бібліотекa.
Нелегке й до того життя трудящих ще більше погіршила імперіалістична війна. Багатьох робітників і селян мобілізували в армію. Відсутність годувальників тяжко відбилася на становищі селянських і шахтарських сімей. Скориставшись з труднощів воєн
ного часу, місцеві торговці різко підняли ціни на товари першої необхідності. Злидні оселилися в кожній хаті.
В березні 1917 року кремінські робітники й селяни довідались про перемогу в Петрограді буржуазно-демократичної революції. На мітингах і зборах, що відбулися в селищі, виступали не тільки більшовики, а й меншовики та есери, які деякий час користувалися довір'ям мас. Кремінські більшовики С. О. Титов, Є. М. Зеленський, Я. І. Суржан та інші вели вперту боротьбу за маси. Вони роз'яснювали робітникам і селянам справжній характер політики Тимчасового уряду, викривали підступну діяльність місцевих меншовиків та есерів. У результаті цього вже в жовтні 1917 року більшість трудящих Кремінної підтримувала більшовиків.
Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції, у грудні 1917 року в Кремінній створено ревком, який очолив Н. О. Гладков. Ревком насамперед ліквідував управу, що саботувала постачання трудящих необхідними товарами, конфіскував у місцевих купців сотні пудів цукру,