Луганська область у складі УРСР | Інформаційно-пізнавальний сайт

борошна, крупи, тисячі метрів тканин і передав усе сім'ям бідняків і солдатів, що загинули на фронтах імперіалістичної війни. Велика робота провадилась по підготовці до здійснення ленінського Декрету про землю.
Але в квітні 1918 року Кремінну захопили кайзерівські війська. Окупанти, розбивши селище на окремі ділянки, почали планомірно грабувати жителів. Забирали все - цінні речі, продукти харчування, худобу, коней. За найменший прояв протесту били нагаями. Багато жителів пішло в партизани. У Кремінських лісах під час німецької окупації діяло кілька партизанських загонів, які налічували близько 400 бійців. На озброєнні, крім гвинтівок, були кулемети. Партизани своїми сміливими діями наводили жах на окупантів.
Героїчно бився з ворогами кремінчанин С. О. Титов - батько відомого більшовика О. С. Титовa. Під час виконання бойового завдання його схопили німці і стратили на очах жителів селища. З дні вороги не дозволяли поховати його.
Коли в листопаді 1918 року в Німеччині вибухнула революція, почалися заворушення і серед солдат кремінського гарнізону, які вимагали повернення на батьківщину. Наприкінці листопада командування мусило відправити їх на Захід. У районі станції Сватове партизани зупинили ешелон і роззброїли солдат.
У грудні 1918 року в Кремінній відновлено Радянську владу. До складу ревкому ввійшли робітник-більшовик М. В. Будник (голова), шахтарі К. І. Осипенко, І. А. Чорнобай, колишній матрос в. М. Зеленський та інші. Основним завданням, яке стояло
в той час перед ревкомом, була охорона націоналізованого майна: лісів, санаторію, лісопильних майстерень, залізничної станції, шахт. Робота ускладнювалася тим, що в районі Кремінної почали діяти куркульські банди. Вони особливо активізувалися навесні 1919 року, коли в селах почався переділ землі за кількістю їдців.
У червні 1919 року війська Денікіна, що наступали на Донбас, підійшли до Кремінної. Частини 8-ої і 13-ої армій вели жорстокі бої з білогвардійцями. Кремінський ревком подавав червоним бійцям велику допомогу продовольством, транспортом і фуражем. Десятки гірників пішли добровольцями на фронт. Із працівників міліції, молоді й членів ревкому був створений спеціальний загін, який протягом кількох днів під вогнем ворога охороняв міст через Сіверський Донець, по якому відходили червоні ешелони. Потім цей загін улився в 13-у армію і дійшов з боями до Перекопу. В грудні 1919 року під ударами Червоної Армії денікінці відкотилися на Південь. 21 грудня частини 11-ої і 4-ої кавалерійських дивізій Першої Кінної армії визволили Кремінну.
У встановленні революційного порядку в селищі велику роль відіграв О. Я. Пархоменко, який наприкінці грудня 1919 року був у Кремінній, де призначив тимчасового коменданта станції, відновив ревком, налагодив зв'язок тощо. Під керівництвом ревкому в Кремінській волості проведено остаточний переділ землі. Селяни Кремінної одержали близько 5 тис. десятин, у т. ч. 723 десятини лук. Поступово налагоджується видобуток вугілля у дрібних шахтах, розташованих на території селища, найбільшою серед яких була шахта «Червоний вуглекоп» (колишня «Найда»). Підпорядковувалися ці підприємства Лисичанському тресту. Видобуте паливо йшло головним чином на заправку паровозів на місцевій станції.
Великі зміни сталися і в політичному житті Кремінної. У вересні 1920 року створено партійний осередок, а в грудні - комітет незаможних селян, який очолив Т. А. Зеленський.
Обстановка в Кремінській волості у 1920-1921 рр. була дуже напруженою. В селах безчинствували куркульські банди Шаповалова, Кайдаша, Винника та інших, які вбивали активістів, грабували селян. Для боротьби з цими куркульськими годованцями у Кремінній створюються загони міліції і частин особливого призначення. Справжній героїзм у боротьбі з бандитами виявив комуніст Я. І. Суржан. Він умів діяти не тільки маузером, а й полум'яним більшовицьким словом. Так, після півторагодинної розмови з Суржаном добровільно склала зброю банда, що діяла на хуторі Мацегорівці.
У 1923 році становище в районі нормалізується. Населення Кремінної в той час становило 8772 чоловіки. З 1648 господарств 442 були постійно зв'язані з промисловістю.