Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
19 січня 1943 року частини 41 гвардійської стрілецької дивізії у взаємодії з військами 4 стрілецького корпусу 1-ї гвардійської армії, які визволяли район, вступили у Городище.
У перші дні після визволення села було розшукано і впізнано трупи 11 замордованих підпільників. їх перенесли на центральну площу і поховали у братській могилі разом з тими воїнами, що загинули при визволенні села. На обеліску, спорудженому на могилі, написано слова: «Ви не стали на коліна перед ворогом і достойно зустріли смерть, виражаючи до останнього подиху ненависть до убивць».
Шанують у Городищі і пам'ять про тих односельчан, які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни. Щоб пам'ять про них була вічно живою, як весняне пробудження природи, в ювілейну 20 весну великої Перемоги біля кожного будинку, куди не повернулись воїни, були посаджені молоді яблуньки.
Мужньо боролися сотні трудівників села і на фронтах Великої Вітчизняної війни. Понад 200 фронтовиків нагороджено урядовими нагородами. Серед них О. І. Бережний, нагороджений орденом Червоної Зірки і медаллю «За відвагу»,
Т. М. Мережко - кавалер ордена Слави 3-го ступеня, удостоєний також орденів Червоної Зірки і Вітчизняної війни 2 -го ступеня. Разом з військами Першого Українського фронту пройшов дорогами війни від рідного села до Берліна колишній солдат-розвідник, тепер рядовий колгоспник І. В. Мережко. Він брав участь у визволенні Житомира, Вінниці і Варшави, форсуванні Вісли. Військова доблесть його відзначена орденами Червоної Зірки, Слави 3-го ступеня і медаллю «За відвагу».
Вісімнадцятилітньою дівчиною пішла на фронт М. Г. Шепель (Кримцева). І не було сміливішої, ніж вона, сандружинниці у 257-й стрілецькій дивізії Четвертого Українського фронту. Разом із солдатами йшла вона крізь свинцеві шквали. Сотні поранених перев'язала вона під вогнем і винесла з поля бою. За виявлений героїзм у битві відважну сандружинницю нагороджено орденами Червоного Прапора та Червоної Зірки.
Дуже важко доводилося колгоспникам піднімати зруйноване війною господарство. У колгоспі ім. Шевченка, наприклад, на початку 1943 року було всього дві пари волів та двоє коней. Не краще становище було і в колгоспі «Ударник». Але трудівники села організовано провели весняну сівбу. У плуги та борони колгоспники запрягали своїх власних корів. Велику допомогу колгоспам подавала держава та трудящі районів, що не зазнали окупації. Вже в 1945 році поголів'я худоби на колгоспних фермах досягло довоєнного рівня.
Восени 1943 року приступили до роботи 2 початкові і семирічна школа. Відновив прийом хворих медпункт. Було відкрито сільський магазин.
У наступні роки тривав успішний розвиток колгоспів Городища. Добрих показників добилися тваринники, особливо свинарка колгоспу ім. Шевченка Н. М. Коновалова, яку в 1947 році нагороджено орденом Леніна.
Та все ж, порівняно невеликі господарства артілей певною мірою стримували зростання продуктивності праці у сільському господарстві. Тому в 1951 році городищенські колгоспи ім. Шевченка, ім. Будьонного та «Ударник», а також сусідня сільськогосподарська артіль ім. Калініна об'єдналися в один колгосп, що його названо іменем видатного вітчизняного вченого В. В. Докучаєва.
Об'єднання дрібних господарств в одне велике, виконання рішень вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КПРС позитивно вплинуло на розвиток артілі. Якщо у 1953 році валовий збір зерна не перевищував 31 тис. цнт., то у 1958 році він становив 74 тис. цнт. За п'ять років надій молока на фуражну корову збільшився з 995 літрів до 1853 літрів. Валовий доход за цей час зріс з 1,3 млн. крб. до 5,3 млн. карбованців.
Великі зрушення в економіці колгоспу відбулися у роки семирічки. У 1965 році в розпорядженні артілі було 12 тис. га сільськогосподарських угідь, в т. ч. понад 7 тис. га орної землі; 100 га садів і 300 га лісу. На фермах докучаєвців було 2,8 тис. голів великої рогатої худоби, в т. ч. 1,2 тис. корів; 300 свиноматок, 2,3 тис. овець. Колгосп придбав 40 тракторів, 25 різних комбайнів, 25 плугів, 33 сівалки, 51 культиватор і 26 автомашин. їх
Городище
Сторінка 6 з 9
появу партизанів, окупанти послали до Городища бронетранспортери з солдатами. Але попереджені населенням партизани перебазувалися до села Нижньобараниківки. Патріоти завдавали дошкульних ударів окупантам.19 січня 1943 року частини 41 гвардійської стрілецької дивізії у взаємодії з військами 4 стрілецького корпусу 1-ї гвардійської армії, які визволяли район, вступили у Городище.
Шанують у Городищі і пам'ять про тих односельчан, які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни. Щоб пам'ять про них була вічно живою, як весняне пробудження природи, в ювілейну 20 весну великої Перемоги біля кожного будинку, куди не повернулись воїни, були посаджені молоді яблуньки.
Мужньо боролися сотні трудівників села і на фронтах Великої Вітчизняної війни. Понад 200 фронтовиків нагороджено урядовими нагородами. Серед них О. І. Бережний, нагороджений орденом Червоної Зірки і медаллю «За відвагу»,
Т. М. Мережко - кавалер ордена Слави 3-го ступеня, удостоєний також орденів Червоної Зірки і Вітчизняної війни 2 -го ступеня. Разом з військами Першого Українського фронту пройшов дорогами війни від рідного села до Берліна колишній солдат-розвідник, тепер рядовий колгоспник І. В. Мережко. Він брав участь у визволенні Житомира, Вінниці і Варшави, форсуванні Вісли. Військова доблесть його відзначена орденами Червоної Зірки, Слави 3-го ступеня і медаллю «За відвагу».
Вісімнадцятилітньою дівчиною пішла на фронт М. Г. Шепель (Кримцева). І не було сміливішої, ніж вона, сандружинниці у 257-й стрілецькій дивізії Четвертого Українського фронту. Разом із солдатами йшла вона крізь свинцеві шквали. Сотні поранених перев'язала вона під вогнем і винесла з поля бою. За виявлений героїзм у битві відважну сандружинницю нагороджено орденами Червоного Прапора та Червоної Зірки.
Дуже важко доводилося колгоспникам піднімати зруйноване війною господарство. У колгоспі ім. Шевченка, наприклад, на початку 1943 року було всього дві пари волів та двоє коней. Не краще становище було і в колгоспі «Ударник». Але трудівники села організовано провели весняну сівбу. У плуги та борони колгоспники запрягали своїх власних корів. Велику допомогу колгоспам подавала держава та трудящі районів, що не зазнали окупації. Вже в 1945 році поголів'я худоби на колгоспних фермах досягло довоєнного рівня.
Восени 1943 року приступили до роботи 2 початкові і семирічна школа. Відновив прийом хворих медпункт. Було відкрито сільський магазин.
У наступні роки тривав успішний розвиток колгоспів Городища. Добрих показників добилися тваринники, особливо свинарка колгоспу ім. Шевченка Н. М. Коновалова, яку в 1947 році нагороджено орденом Леніна.
Та все ж, порівняно невеликі господарства артілей певною мірою стримували зростання продуктивності праці у сільському господарстві. Тому в 1951 році городищенські колгоспи ім. Шевченка, ім. Будьонного та «Ударник», а також сусідня сільськогосподарська артіль ім. Калініна об'єдналися в один колгосп, що його названо іменем видатного вітчизняного вченого В. В. Докучаєва.
Об'єднання дрібних господарств в одне велике, виконання рішень вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КПРС позитивно вплинуло на розвиток артілі. Якщо у 1953 році валовий збір зерна не перевищував 31 тис. цнт., то у 1958 році він становив 74 тис. цнт. За п'ять років надій молока на фуражну корову збільшився з 995 літрів до 1853 літрів. Валовий доход за цей час зріс з 1,3 млн. крб. до 5,3 млн. карбованців.
Великі зрушення в економіці колгоспу відбулися у роки семирічки. У 1965 році в розпорядженні артілі було 12 тис. га сільськогосподарських угідь, в т. ч. понад 7 тис. га орної землі; 100 га садів і 300 га лісу. На фермах докучаєвців було 2,8 тис. голів великої рогатої худоби, в т. ч. 1,2 тис. корів; 300 свиноматок, 2,3 тис. овець. Колгосп придбав 40 тракторів, 25 різних комбайнів, 25 плугів, 33 сівалки, 51 культиватор і 26 автомашин. їх
Дивиться також інші населені пункти району: