Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
масштаби проведених дослідів виявилися недостатніми, щоб практично позначитись на врожайності навіть у межах Городищенської волості. У 1906 році царський уряд зовсім припинив фінансування Деркульського лісництва. Проте вчений-ентузіаст, послідовник Докучаєва К. І. Юницький, продовжував наполегливо працювати над проблемою вирощення садів у деркульському степу. Одна з опублікованих наукових праць К. І. Юницького присвячена необхідності і можливості розвитку плодівництва в Старобільському повіті Харківської губернії.
Боротьбі за кращу долю трудящих присвятили своє життя сотні і тисячі революціонерів, які в умовах суворого поліцейського режиму організовували трудящих на боротьбу за повалення самодержавства. Під час революції 1905-1907 рр. луганські робітники В. С. Сова і М. Ф. Бурдун, приїжджаючи до рідних у село, поширювали тут листівки луганського комітету РСДРП, які закликали селян підтримати боротьбу пролетарів.
Але революція зазнала поразки. В роки столипінської аграрної реформи ще більше посилилось класове розшарування городищенських селян. В цей час близько 10 проц. всіх господарств припадало на куркульські, які в середньому мали до ЗО десятин землі кожне, по 5 пар волів, по 10 корів, по 4-5 коней. Близько 20 куркульських господарств у 1907-1911 рр. виділилось на відруби. Середняцькі господарства у Городищі становили близько 50 проц. і мали по парі волів, або коня, корову, кілька голів овець. Решта - 40 проц. господарств були бідняцькими. Як правило, ці господарства не мали навіть пари волів. Не у всіх були і корови. Біднота об'єднувалась у супряги і спільно обробляла свої ділянки, або повністю чи частково здавала їх в аренду місцевим багатіям і йшла на заробітки.
Життєвий рівень переважної більшості городищенських селян був дуже низьким. Зібраного хліба з злиденних ділянок не вистачало навіть і до весни. Одяг здебільшого шили з домотканого полотна. Хати переважно складалися з однієї кімнати, що водночас була і кухнею, обставлені дуже бідно - стіл, лава, зрідка - дерев'яне ліжко. Але і цей скромний побут населення намагалось прикрасити вишивками на одязі, вишитими рушниками, малюнками на печах.
Тяжке становище селян погіршувалось ще й тим, що в Городищенській волості часто спалахували епідемії. У 1894 році від холери, віспи та інших захворювань загинула майже третина населення слободи.
Дивного в цьому нічого не було, бо всю волость, до якої належали також села Данилівка і Попівка, хутори Гнидівка і Третяківка, обслуговував лише один фельдшер. Єдиний лікар на Біловодську і Городищенську волості був у Біловодську. Фельдшерсько-акушерський пункт у Городищі було відкрито лише у 1903 році.
Не краще були справи і з народною освітою. Перша церковно-парафіальна школа з'явилась у слободі в 70-х рр. XIX століття. Вона розміщувалась у невеличкій хатині біля церкви. У 1909 році в Городищі було відкрито однокласне земське училище. Продовжувала працювати і церковно-парафіальна школа, для якої у 1908 році було побудовано нове цегляне приміщення на 60 учнів. Але, незважаючи на це, тільки 15 проц. дітей шкільного віку могли відвідувати школу у 1912 році. Відкриття другого земського училища не вирішило справи народної освіти. Більшість дітей селян не могли відвідувати школу через відсутність відповідного одягу, взуття, підручників.
Великою подією в культурному житті Городища було відкриття у 1900 році при
школі земської бібліотеки. Вона працювала щонеділі і в святкові дні. У 1911 році її книжковий фонд становив всього 1024 примірники.
Городище
Сторінка 2 з 9
того часу. В їх числі був і видатний російський ґрунтознавець В. В. Докучаєв, який шляхом полезахисних лісонасаджень та штучних водоймищ намагався змінити клімат південних степів Росії, що дуже терпіли від періодичних посух. З метою вивчення і випробування різних способів та прийомів лісового і водного господарства в степах Росії В. В. Докучаєв у 1892 році при Лісовому департаменті організував особливу експедицію. Ця експедиція недалеко від Городища побудувала дві метеостанції та заклала полезахисні смуги, які мали перепинити шлях суховіям, дала рекомендації по спорудженню ставків. У 1899 році експедицію було реорганізовано в степове лісництво. Але в умовах царського самодержавства, що всіляко гальмувало цю роботу, Боротьбі за кращу долю трудящих присвятили своє життя сотні і тисячі революціонерів, які в умовах суворого поліцейського режиму організовували трудящих на боротьбу за повалення самодержавства. Під час революції 1905-1907 рр. луганські робітники В. С. Сова і М. Ф. Бурдун, приїжджаючи до рідних у село, поширювали тут листівки луганського комітету РСДРП, які закликали селян підтримати боротьбу пролетарів.
Але революція зазнала поразки. В роки столипінської аграрної реформи ще більше посилилось класове розшарування городищенських селян. В цей час близько 10 проц. всіх господарств припадало на куркульські, які в середньому мали до ЗО десятин землі кожне, по 5 пар волів, по 10 корів, по 4-5 коней. Близько 20 куркульських господарств у 1907-1911 рр. виділилось на відруби. Середняцькі господарства у Городищі становили близько 50 проц. і мали по парі волів, або коня, корову, кілька голів овець. Решта - 40 проц. господарств були бідняцькими. Як правило, ці господарства не мали навіть пари волів. Не у всіх були і корови. Біднота об'єднувалась у супряги і спільно обробляла свої ділянки, або повністю чи частково здавала їх в аренду місцевим багатіям і йшла на заробітки.
Життєвий рівень переважної більшості городищенських селян був дуже низьким. Зібраного хліба з злиденних ділянок не вистачало навіть і до весни. Одяг здебільшого шили з домотканого полотна. Хати переважно складалися з однієї кімнати, що водночас була і кухнею, обставлені дуже бідно - стіл, лава, зрідка - дерев'яне ліжко. Але і цей скромний побут населення намагалось прикрасити вишивками на одязі, вишитими рушниками, малюнками на печах.
Тяжке становище селян погіршувалось ще й тим, що в Городищенській волості часто спалахували епідемії. У 1894 році від холери, віспи та інших захворювань загинула майже третина населення слободи.
Дивного в цьому нічого не було, бо всю волость, до якої належали також села Данилівка і Попівка, хутори Гнидівка і Третяківка, обслуговував лише один фельдшер. Єдиний лікар на Біловодську і Городищенську волості був у Біловодську. Фельдшерсько-акушерський пункт у Городищі було відкрито лише у 1903 році.
Не краще були справи і з народною освітою. Перша церковно-парафіальна школа з'явилась у слободі в 70-х рр. XIX століття. Вона розміщувалась у невеличкій хатині біля церкви. У 1909 році в Городищі було відкрито однокласне земське училище. Продовжувала працювати і церковно-парафіальна школа, для якої у 1908 році було побудовано нове цегляне приміщення на 60 учнів. Але, незважаючи на це, тільки 15 проц. дітей шкільного віку могли відвідувати школу у 1912 році. Відкриття другого земського училища не вирішило справи народної освіти. Більшість дітей селян не могли відвідувати школу через відсутність відповідного одягу, взуття, підручників.
Великою подією в культурному житті Городища було відкриття у 1900 році при
школі земської бібліотеки. Вона працювала щонеділі і в святкові дні. У 1911 році її книжковий фонд становив всього 1024 примірники.
Дивиться також інші населені пункти району: