Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Історичний інтернет-довідник
Історичний інтернет-довідник
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Білокуракине

Сторінка 4 з 11
Але в червні 1919 року село захопили денікінці і безчинствували тут до грудня 1919 року,- часу визволення Білокуракиного однією з бойових частин Першої Кінної армії.
В селі активно розгорнулось радянське будівництво. В лютому 1920 року відбулися вибори до волосної Ради. Боротьбу селян Білокуракиного за відбудову господарства очолили обрана в березні 1920 року сільська Рада та партійний осередок, створений в січні 1921 року.
Ворожі бандитські зграї, що бродили навколо села, заважали мирному життю. У січні 1921 року в село вдерлася банда Колесникова. Вона мала у своєму складі 200 шабель, 500 багнетів та 9 кулеметів. Невеликий загін народної міліції вчинив героїчний опір, але сили були нерівні. Бандити захопили і по-звірячому розправились з 11 радянськими активістами. В їх числі були продкомісар А. Вітер, С. Ладнай та інші. Білокуракинці поховали їх у братській могилі в центрі села. У 1951 році на могилі героїв споруджено пам'ятник.
Партійному осередку, сільській Раді, очолюваній місцевим жителем, демобілізованим через поранення з Червоної Армії П. М. Чорнухою, доводилось розв'язувати багато найрізноманітніших питань. Це й мобілізація хлібних ресурсів, і відбудова школи та лікарні, і забезпечення одягом, взуттям та продовольством інвалідів війни. У 1922 році в селі створюється сільський комітет незаможних селян, головою якого було обрано І. М. Чорнуху, секретарем Й. А. Реву. Комітет зайнявсь упорядкуванням землекористування, забезпеченням бідняцьких господарств посівним матеріалом.
У1923 році село стало центром Білокуракинського району Старобільського округу Донецької губернії. Тут виникли районні організації. Райком партії очолив донецький робітник В. П. Перов, райвиконком - колишній голова волревкому Д. М. Рогозян. В цьому ж році утворились сільський комсомольський осередок та профспілкова організація.
Сільська Рада, партійний і комсомольський осередки стали організаторами боротьби селянських мас за соціалістичні перетворення на селі. Бідняцькі господарства на кожному кроці відчували нестачу робочої худоби і реманенту. У 1923 році 1323 двори села мали 9053 десятини землі, а робочих коней тут було тільки 123 голови. Не в кожному господарстві були воли (в селі їх було всього 520 пар).1.
Радянська держава подавала велику допомогу біднякам, особливо сім'ям, які втратили своїх годувальників. їм виділялося насіння та землеобробне знаряддя. Сільська Рада та партійний осередок доклали багато зусиль для освоєння посівних площ, занедбаних під час громадянської війни. Олійня, що належала приватним особам (тут працював 21 робітник), у 1921 році стала власністю товариства «Праця», а в 1923 році державним підприємством став і вальцьовий млин.
Сільські комсомольці залучали до нового життя місцеву молодь. Осередок виділив уповноважених до профспілки працівників землі і лісу для роботи серед батрацької молоді. Комсомольці проводили політичну роботу серед наймитів, стежили, щоб куркулі не порушували трудових договорів.
Комуністи і комсомольці багато працювали над тим, щоб залучити селянство до громадських справ. Починання сільських активістів знаходили палкий відгук серед жителів. Так, навесні 1923 року білокуракинці зібрали понад 44 пуди зернопродуктів для безпритульних дітей.
Багато уваги приділялось культурному будівництву. В селі почали працювати гуртки по ліквідації неписьменності. Активними культармійцями були комуністи, сільські вчителі, комсомольські активісти на чолі з секретарем комсомольського осередку П. В. Вашурою. Гуртки лікнепу працювали в школі, сільській Раді, в хатах селян. Обидві початкові школи у 1926 році були розширені і перетворені на семирічні. В цьому ж році в центрі села було споруджено клуб, а на околиці відкрито хату-читальню. У клубі відбувались лекції, учасники драматичного гуртка готували вистави. 1928 року в клубі почалось демонстрування кінофільмів.
Незважаючи на значну допомогу держави, селянам, особливо біднякам, все ж було важко вести господарство. З кожним роком більше вони переконувались, що єдино вірним шляхом до заможного життя є ленінський шлях кооперування. Велику роль в цьому відіграла агітаційно-масова робота, яку проводили комуністи, комсомольці та активісти комнезаму.