Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Історичний інтернет-довідник
Історичний інтернет-довідник
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Білокуракине

Сторінка 2 з 11
Оскільки білокуракинці викупились з кріпацької неволі вже на початку століття і були т. зв. «вільними хліборобами», реформа 1861 року їх не торкнулась. Тому становище білокуракинців було дещо кращим, ніж кріпаків. На цій підставі власті відносили Білокуракине до числа найбагатших слобід губернії. Слобода була розташована далеко від шляхів сполучення і торгових центрів. Цим користувалися елецькі, липецькі та воронезькі купці, які на базарах і ярмарках (їх було 4 на рік) по дешевій ціні скуповували пшеницю.
Пореформений період характерний для Білокуракиного інтенсивним роздробленням селянських господарств. За 20 з лишком років (з 1863 по 1885 рік) населення Білокуракиного збільшилось на 21 проц. і становило 5431 жителів, а число господарств зросло на 38 проц. і досягло 834 дворів. А оскільки землі не збільшилось, то багато селянських господарств стали економічно слабкими.
На початок XX століття процес розшарування селян посилився. Про це свідчать дані про землекористування у 1905 році. З 538 господарств 2-ї Білокуракинської общини 59 найбільш заможних господарів володіли понад 1200 десятинами землі, тоді як 249 господарств, тобто майже половина селянських дворів, мала близько 2000 десятин. Проте і ці цифри не дають повного уявлення про справжнє землекористування, бо куркулі за безцінь орендували землю безкінних селян. Хоч у селі офіційно і не було наділів понад 50 десятин, але кожне з 9 господарств, що становили куркульську верхівку, фактично користувалося земельною площею до 100 десятин. У найбільш заможних господарствах була зосереджена основна частина робочої та продуктивної худоби. Так, у 1905 році 35 господарств зовсім не мали худоби, 182 - не мали корів, 112 - були без робочої худоби, 186 господарств мали по одній коняці. В той же час у 21 господарстві (4 проц.) було 12 проц. всієї робочої худоби. Сільські глитаї Піштаренко, Корнієнко, Павленко, Балабай постійно тримали наймитів та наживались за рахунок бідняків, змушених здавати їм свою землю в оренду.
Сільське господарство, як і в дореформений період, велось примітивно. На початок XX століття основними землеробськими знаряддями були дерев'яна соха та борона. Великого лиха хліборобству завдавали часті посухи. Внаслідок цього в більшості господарств збирали дуже низькі врожаї. Так, у 1888-1892 роках, наприклад, середня врожайність ярої пшениці становила 38 пудів з десятини, а вівса і ячменю - 45 пудів.
Нужда і безземелля гнали селян на заробітки. Протягом 1900-1903 років з Білокуракинської волості щороку відходили на промисли 1200-1300 чоловік, переважно чоловіків. Більшість з них залишала село на цілий рік і фактично втрачала зв'язок із землеробською працею, пролетаризувалась, переходячи на становище робітників і батраків. Масового характеру набувало переселення. За 1904-1908 роки з Білокуракинської волості виїхали в Казахстан 156 сімей (952 чоловіки).
Події першої російської буржуазно-демократичної революції мали вплив і на Білокуракине. Влітку 1906 року серед білокуракинських селян, які працювали на збиранні врожаю в сусіднього поміщика Фандєєва, почалися заворушення. Вони вимагали поліпшення харчування і підвищення заробітної плати. Три дні селяни не виходили на роботу, а на четвертий організовано прийшли до поміщика з погрозою підпалити його маєток. Наляканий згуртованістю «бунтівників» і їх рішучістю боротися за поліпшення свого становища, поміщик пообіцяв задовольнити їх вимоги.
У цьому ж році було багато випадків підпалювання поміщицьких і куркульських скирт хліба, соломи й сіна. Так, літом бідняки підпалили скирту хліба куркуля Піштаренка і хлібну комору куркуля Балабая. Щоб припинити заворушення і залякати селян, волосне управління навесні 1907 року викликало з Старобільська каральний загін.
Класове розшарування селян особливо посилилось під час столипінської аграрної реформи. Про це свідчить той факт, що в 1912 році майже половина господарств Білокуракиного була бідняцькою, а кількість куркульських господарств зросла до 12 проц. проти 9 проц. у 1905 році. У 1912 році в селі з'явилось перше промислове підприємство - паровий млин, що належав французькому підприємцю. Тут постійно працювало 10-12 чоловік. У цей же час місцеві куркулі Павленки збудували невелику олійню, що переробляла соняшникове насіння.