Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Історичний інтернет-довідник
Історичний інтернет-довідник
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Білокуракине

Сторінка 3 з 11
За перші двісті років існування населеного пункту жителі його практично не мали медичної допомоги. Ще наприкінці XIX століття, щоб потрапити до лікаря, треба було подолати сорок кілометрів бездоріжжя до Старобільська. Лише в 1902 році в селі з'явився фельдшер. Він обслуговував селян всієї волості. Приміщення не було, тому фельдшер приймав хворих на приватній квартирі або відвідував їх удома. Лише в 1912 році в селі побудували лікарню на 25 ліжок, яка була єдиною на всю волость. На тисячу жителів припадало одно лікарняне ліжко. В цих умовах поширювались інфекційні захворювання. У1901 році, наприклад, у селі лютували скарлатина, черевний тиф, дизентерія.
Напівжебрацьке існування переважної більшості населення погіршували неписьменність і темнота. Тільки у 80-х роках XIX століття було відкрито земське училище. До цього часу в селі існувала церковнопарафіальна школа. У 1908 році в обох навчальних закладах працювали три вчителі та два законовчителі. Земське училище розміщувалось у непридатному для навчання будинку з двох кімнат, а в церковно- парафіальній школі кількість учнів у два-два з лишком рази перевищувала дозволену норму. Через нестачу приміщень більшість дітей Білокуракиного не була охоплена навчанням.
Так, у 1907/1908 навчальному році з 750 дітей віком 8-11 років училося тільки 183, тобто 24,4 проц. Лише в 1912 році в селі відкрили другу земську школу.
З документів тих років постає разюча картина низького рівня освіти населення, особливо серед жінок. У 1905 році в селі було письменних чоловіків лише 23 проц., а жінок - 2,3 процентa.
З культурних закладів у селі була лише невеличка бібліотека при волосній управі. Вона налічувала дві сотні книжок переважно релігійного змісту.
Напередодні першої світової війни Білокуракине було волосним селом Старобільського повіту Харківської губернії. Його населення становило 6,5 тис. жителів.
Мрія селян, що після повалення самодержавства їх становище поліпшиться, не справдилась. У волосній управі хазяйнували місцеві куркулі, які захищали інтереси заможної частини населення і повністю підтримували політику Тимчасового уряду.
В листопаді 1917 року в Білокуракине прийшла звістка про перемогу збройного повстання у Петрограді. Селянська біднота із захопленням зустріла перші декрети Радянської влади, прийняті II з'їздом Рад. У грудні 1917 року Військово-революційний комітет повіту прийняв постанову проте, щоб «на місцях утвердити владу трудового народу». Пропонувалось негайно організувати у «волостях і селах владу Рад робітничих і селянських депутатів», яким «взяти на себе всю повноту влади». Для за-
провадження цієї постанови у Білокуракине наприкінці грудня 1917 року прибув представник Старобільського повітового ревкому. За його пропозицією скликали сільський сход. Куркульсько-есерівську волосну управу скасували, а замість неї обрали Раду селянських депутатів. Першим її головою обрали місцевого бідняка, який багато років наймитував у куркулів,- Є. М. Вашуру.
4 січня 1918 року відкрився перший з'їзд Рад Старобільського повіту, в якому брали участь два представники від Білокуракиного. З'їзд відзначив успішне створення Рад на місцях та поставив перед цими органами влади нові завдання. Керуючись вказівками повітової Ради і ревкому, розгорнула роботу Білокуракинська волосна Рада селянських депутатів. Вона здійснювала декрети Радянської влади, забезпечувала хлібом і насінням найбідніших селян, подавала матеріальну допомогу демобілізованим солдатам, конфіскувала у куркулів надлишки хліба та реманенту, підтримувала революційний порядок.
Проте робота нових органів влади була перервана німецькою окупацією. У квітні 1918 року, напередодні вступу в село кайзерівських військ, місцеві бідняки, що повернулися з фронту, Андрій і Степан Ладнаї, Д. М. Рогозян, А. П. Вітер та інші пішли у партизанський загін, щоб із зброєю в руках боротись проти іноземних загарбників.
В листопаді 1918 року окупанти залишили село. В січні 1919 року тут створено ревком, а в лютому 1919 року відновила роботу волосна Рада. Розгорнулась велика робота по організації допомоги Червоній Армії.