Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Історичний інтернет-довідник
Історичний інтернет-довідник
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Троїцьке

Сторінка 2 з 8
на нього, інші купці і місцеві багатії теж почали торгувати. В 1870 році в слободі вже було 7 крамниць.
Процес класового розшарування селян після реформи швидко зростав. У 1891 році 19 проц. селянських господарств не мали робочої худоби, у 5 проц. не було ніякої худоби. Понад 20 проц. селян використовували найманих робітників.
Обробіток землі провадився примітивними знаряддями - ралами, дерев'яними плугами і боронами. За даними 1891 року, понад 17 проц. селян не мали ніяких землеробських знарядь праці. Сіяли і косили вручну. Основними зерновими культурами були пшениця і ячмінь, що займали понад 70 проц. ярого посіву. В найкращі роки з десятини збирали в середньому 30-40 пудів. У більшості сімей хліба вистачало тільки до нового року. Щоб сплатити подушні податки і якось вижити, багато бідняків, головним чином чоловіки, з ранньої весни змушені були йти на заробітки. Одні наймитували в маєтку поміщиці Паніної, власниці великих земельних угідь у Валуйському повіті, або у багатих донських і кубанських козаків, а інші шукали щастя на донецьких вугільних шахтах і заводах.
Під час першої російської революції 1905-1907 рр. троїцькі селяни вимагали від багатія Мірошниченка знизити орендну плату за землю. Ще в 1900 році цей місцевий лихвар на 10 років заорендував землі уразовців по 3 крб. за десятину на рік, а троїцьким селянам він здавав ці ділянки по значно вищій ціні - від 16 до 25 крб. за десятину. В обстановці революційного руху під натиском селян Мірошниченко змушений був піти їм на поступки, наполовину знизивши орендну плату за землю. Керував виступом селян учасник російсько-японської війни житель Циганівки П. І. Пишний.
Сподіваючись на кращу долю, в 1910 році 29 сімей (205 чоловік) малоземельних троїцьких селян кинули рідні місця і відправились в Акмолінські степи. Переселення проходило в тяжких умовах. Четверта частина людей загинула в дорозі від хвороб і на новому місці поселення. Лише в 20-х роках, після закінчення громадянської війни, деякі переселенці повернулися в рідні місця.
На початок XX століття слобода Троїцька і Циганівка виросли у великі населені пункти і майже злилися між собою. В 1905 році тут разом налічувалося 893 двори і 6355 жителів.
До 1912 року ні в Троїцькій, ні в Циганівці не було ніякого лікувального закладу. Населення страждало від туберкульозу, очних хвороб, холери, цинги. Смертність була висока. Так, за три роки (1889-1891) від різних хвороб померло 768 чоловік.
Населення змушене було звертатися до місцевих знахарів і шептух. Старожили пам'ятають, як лікували такі знахарки. Якщо, наприклад, болів живіт, хворого садовили на поріг, насипали йому на руки сіль, і він повинен за три прийоми зібрати її ротом, виплюнути і прикласти до пупа. Потім хворий лягав животом на поріг і чекав, доки затихне біль. Подібними методами «лікували» очні та інші хвороби.
У 1912 році в Троїцькій було збудовано земську лікарню на 12 ліжок і відкрито приватну аптеку. У лікарні працювали 2 фельдшери, санітарка і акушеркa. Вони обслуговували 15 сіл, і на одного фельдшера припадало близько 10 тис. жителів.
Ще будучи кріпаками князя Голіцина, селяни проявляли великий потяг до грамоти. Але вчитися не було де. Ніякої школи в слободі не існувало. Тільки одному «селянському сину» Ф. М. Семидоцькому з величезними труднощами вдалося в 1834 році закінчити Валуйське повітове училище, потім Воронезьку губернську гімназію і «бути удостоєним слухати лекції університету».
Незважаючи на надмірні платежі в банк за землю і на бідність, троїцькій громаді в 1843 році вдалося на свої кошти відкрити т. зв. громадське училище. В ньому місцевий священик навчав грамоти близько 30 хлопчиків. Училище проіснувало лише до 1853 року, поки з невідомих причин Валуйське окружне управління розпорядилося закрити його.
Через кілька років на клопотання сільської громади царські органи все-таки дозволили відкрити невелику церковнопарафіальну школу, в якій навчалось 60-80 дітей. Тільки в кінці XIX століття земство відкрило в Троїцькій свою школу.