Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Історичний інтернет-довідник
Історичний інтернет-довідник
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Нижня Дуванка

Сторінка 2 з 7
Селяни, що стали поселенцями-господарями, а таких налічувалося 135 чоловік, одержали нові земельні наділи (близько 8 десятин), сільськогосподарський реманент і робочу худобу. Але кожний з них мав годувати своєю працею трьох постояльців з кірасирів. Вести господарство допомагали помічники (121 чол.). Усі поселенці повинні були по кілька днів на тиждень займатися військовим навчанням, решту - польовими роботами, які починались і закінчувались за командою офіцерів. Двічі на день унтер-офіцери обходили житла поселенців і стежили за суворим додержанням
встановленого розпорядку. За найменшу провину людей жорстоко карали. Муштра, нескінченні вартування, різні будівельні роботи лишали мало часу для ведення господарства, і поселенці з кожним роком біднішали. Після ліквідації військових поселень (1857 р.) нижньодуванців було віднесено до розряду державних селян.
Реформа 1861 року не внесла помітних змін у становище селян Нижньої Дуванки. Збільшилась тільки кількість безземельних за рахунок поміщицьких дворових з сусідніх сіл і хуторів, які переселились до слободи. Не маючи землі, вони жили з різних ремесел: шили взуття та одяг, теслювали, будували і ремонтували хати, клали печі тощо. У 1864 році в Нижній Дуванці налічувалося 2598 жителів, 293 двори. Щороку тут проводилось 3 ярмарки.
У пореформений період слобода почала швидко зростати. У 80-х рр. XIX століття її населення збільшилося до 4 тис. чоловік, а кількість дворів - до 625. Місцева
селянська громада мала 8175 десятин придатної землі. На одну душу чоловічої статі припадало близько 7,8 десятини. Такі значні наділи зберігалися з часів, коли Нижня Дуванка була військовим поселенням. Однак прибутки з них ледве покривали величезні податки, якими царський уряд обклав селян. Щороку селянська громада мала сплачувати 3440 крб. подушного і 6363 крб. поземельного податку. Якщо до цього додати земські, волосні й сільські побори, то сума щорічних платежів становила 12 157 крб., або 11 крб. 33 коп. на душу чоловічої статі. Виплачувати такі податки було важко. Більшість селянських господарств не мала тягла. Врожаї були мізерні. Жита, пшениці, вівса селяни збирали по 1 чверті з десятини. Доходність селянського господарства була низькою, і недоїмки по податках зростали з кожним роком. На 1883 рік заборгованість селянської громади тільки по державних і земських платежах становила 3057 карбованців.
Найбідніші жителі, що не мали достатньо худоби і реманенту для обробітку землі, здавали частину свого наділу в оренду. Деякі селяни продавали землю куркулям, а самі наймитували у місцевих багатіїв, у сусідніх поміщиків, йшли у міста, на донецькі шахти та заводи. Наприкінці XIX століття третина селянських родин Нижньої Дуванки була безземельною або малоземельною. Водночас 9 багатіїв зосередили у своїх руках 1055 десятин найродючішої землі, млини, шинки, крамниці. Так, куркуль Люлька мав 350 десятин землі, Рибальченко - 50 десятин, 2 будинки, крамницю, тримав земську пошту тощо. Багатії нещадно експлуатували селянську бідноту. Вижимали всі сили у своїх наймитів і місцеві поміщики.
В середовищі знедоленого селянства зростали ненависть до гнобителів, протест проти злиднів, безправ'я. Під час революції 1905-1907 рр. у слободі сталися заворушення.
У січні 1906 року нижньодуванці підпалили садиби поміщиків Абази та Кочана
1 почали ділити між собою їх землю, реманент та худобу. Налякані поміщики звернулись по допомогу до місцевих властей. У слободу прибув загін поліції, який взяв під захист майно землевласників. Щоб запобігти новим виступам селян, кількість стражників у Нижній Дуванці була збільшена до 20 чоловік.
Намагаючись якось притупити гостроту аграрного питання і розрядити революційну обстановку в країні, уряд Миколи II всіляко заохочував переселення селян до Сибіру та в інші віддалені місцевості. Втративши надію одержати землю, 104 бідняцькі сім'ї (708 чол.) з Нижньої Дуванки і деяких сусідніх сіл у 1904-1908 рр. покинули рідний край і виїхали в Акмолінську та Тургайську області, до Сибіру.
Терпіли бідняки не тільки від безземелля і злиднів, а й від тяжких хвороб. Возити хворих у Сватове і Куп'янськ, де були лікарі, вони не могли, а в Нижній Дуванці працював лише один фельдшер. Через відсутність кваліфікованої медичної допомоги в слободі раз у раз спалахували епідемії інфекційних захворювань, які забирали в могилу сотні людей. У 1831 році від холери тут померло 59, а в 1848 році - 195 чол. Від цинги в 1849 році загинуло понад 180 чоловік.