Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Ще більше зросло селище в роки третьої п'ятирічки, яка відкрила нові перспективи для розвитку хімічної промисловості. «Третя п'ятирічка - п'ятирічка хімії!» - цей клич партії особливо близько сприйняли лисхімбудівці. Обговорюючи на своїх зборах матеріали XVIII з'їзду ВКП(б), комуністи ухвалили рішення про впровадження швидкісних методів будівництва. Першим об'єктом, який було вирішено збудувати швидкісним методом, став цех міцної азотної кислоти.
Рішення партійних зборів лисхімбудівці зустріли загальним схваленням. Комсомольська організація, яка налічувала вже 220 чоловік, оголосила цех азотної кислоти комсомольським об'єктом і направила туди виконробом комсомольця Д. Я. Кир'якова. Будівля цеху обсягом 41 тис. кубометрів була споруджена за 65 робочих днів.
16 червня 1939 року Наркомат хімічної промисловості СРСР за впровадження швидкісних методів на будівництві цеху азотної кислоти нагородив значком «Відмінник соціалістичного змагання» 16 робітників та інженерно-технічних працівників Лисхімбуду.
У зв'язку із зростанням обсягу будівництва в 1940 році на Лисхімбуді була створена велика спеціалізована організація - будівельно-монтажне управління харківського територіального тресту «Донбасважбуд». На кінець 1940 року в управлінні «Донбасважбуд» налічувалося понад 3 тис. робітників та інженерно-технічних працівників.
У 1941 році намічено було ввести до ладу перші цехи хімічного комбінату. Проте відчути радість трудової перемоги будівельникам не вдалося: почалася Велика Вітчизняна війна.
Життя селища пішло іншим руслом. З перших же днів 300 лисхімбудівців пішли у Червону Армію. В липні евакуювалось на Урал будівельне управління «Донбасважбуд». У вересні почали демонтаж і евакуацію цехів хімічного комбінату і заводу силікатної цегли. На Лисхімбуді залишились лише котельно-механічний завод і деревообробний комбінат, які почали працювати на оборону країни.
Жителі селища подавали також велику допомогу госпіталям, що розмістилися тут. Особливо багато зусиль докладали, щоб забезпечити поранених радянських бійців усім необхідним, секретар селищної Ради комсомолка М. С. Крутько, головний лікар лікарні Г. Ф. Чижикова, голова жінради селища О. К. Агафонова, верстатниця деревообробного комбінату Є. А. Дуванова та інші.
Майже все населення селища з наближенням лінії фронту брало участь у спорудженні оборонних рубежів.
11 липня 1942 року Лисхімбуд був окупований німецько-фашистськими військами.
Як і всюди, де хазяйнували фашистські недолюдки, тут почалися чорні дні. Допланів німецького командування входило вивезти з Лисхімбуду до Німеччини промислове устаткування, що залишилося. Для цього окупанти вирішили збудувати заліз
ничну вітку від селища до Сіверського Дінця, а також спорудити на річці переправу, щоб перетягнути вагони, навантажені устаткуванням, на залізничну магістраль. Близько семи місяців щодня фашистські молодчики зганяли під загрозою розстрілу жителів селища на роботу, але вони зривали плани ворога. Жоден вагон з устаткуванням не пішов у Німеччину.
На момент окупації селища в ньому лишилося тільки 120 жителів, головним чином старі і діти. Інші або пішли в Червону Армію, або евакуювалися з підприємствами на схід країни.
Багато лисхімбудівців із зброєю в руках боролися за свободу і незалежність соціалістичної Батьківщини. У Сєвєродонецьку є вулиця, яку жителі міста назвали іменем свого земляка Героя Радянського Союзу В. С. Сметаніна. У травні 1944 року в боях під Вітебском підполковник Сметанін - заступник командира полка проявив особливу мужність і відвагу. 48-му стрілецькому полку 17-ої гвардійської Червонопрапорної дивізії довелося вести вперті бої за утримання села Рудаків. Під командуванням В. С. Сметаніна гвардійці відбили 30 атак ворога. Двічі водив їх в контратаку Сметанін особисто. У цьому бою він і загинув. 24 березня 1945 року В. С. Сметаніну посмертно
Северодонецьк
Сторінка 3 з 14
посадив не менше трьох дерев і весь час доглядав за ними. Був насаджений молодий парк, в якому збудували літній театр.Ще більше зросло селище в роки третьої п'ятирічки, яка відкрила нові перспективи для розвитку хімічної промисловості. «Третя п'ятирічка - п'ятирічка хімії!» - цей клич партії особливо близько сприйняли лисхімбудівці. Обговорюючи на своїх зборах матеріали XVIII з'їзду ВКП(б), комуністи ухвалили рішення про впровадження швидкісних методів будівництва. Першим об'єктом, який було вирішено збудувати швидкісним методом, став цех міцної азотної кислоти.
Рішення партійних зборів лисхімбудівці зустріли загальним схваленням. Комсомольська організація, яка налічувала вже 220 чоловік, оголосила цех азотної кислоти комсомольським об'єктом і направила туди виконробом комсомольця Д. Я. Кир'якова. Будівля цеху обсягом 41 тис. кубометрів була споруджена за 65 робочих днів.
16 червня 1939 року Наркомат хімічної промисловості СРСР за впровадження швидкісних методів на будівництві цеху азотної кислоти нагородив значком «Відмінник соціалістичного змагання» 16 робітників та інженерно-технічних працівників Лисхімбуду.
У зв'язку із зростанням обсягу будівництва в 1940 році на Лисхімбуді була створена велика спеціалізована організація - будівельно-монтажне управління харківського територіального тресту «Донбасважбуд». На кінець 1940 року в управлінні «Донбасважбуд» налічувалося понад 3 тис. робітників та інженерно-технічних працівників.
У 1941 році намічено було ввести до ладу перші цехи хімічного комбінату. Проте відчути радість трудової перемоги будівельникам не вдалося: почалася Велика Вітчизняна війна.
Життя селища пішло іншим руслом. З перших же днів 300 лисхімбудівців пішли у Червону Армію. В липні евакуювалось на Урал будівельне управління «Донбасважбуд». У вересні почали демонтаж і евакуацію цехів хімічного комбінату і заводу силікатної цегли. На Лисхімбуді залишились лише котельно-механічний завод і деревообробний комбінат, які почали працювати на оборону країни.
Жителі селища подавали також велику допомогу госпіталям, що розмістилися тут. Особливо багато зусиль докладали, щоб забезпечити поранених радянських бійців усім необхідним, секретар селищної Ради комсомолка М. С. Крутько, головний лікар лікарні Г. Ф. Чижикова, голова жінради селища О. К. Агафонова, верстатниця деревообробного комбінату Є. А. Дуванова та інші.
Майже все населення селища з наближенням лінії фронту брало участь у спорудженні оборонних рубежів.
11 липня 1942 року Лисхімбуд був окупований німецько-фашистськими військами.
Як і всюди, де хазяйнували фашистські недолюдки, тут почалися чорні дні. Допланів німецького командування входило вивезти з Лисхімбуду до Німеччини промислове устаткування, що залишилося. Для цього окупанти вирішили збудувати заліз
ничну вітку від селища до Сіверського Дінця, а також спорудити на річці переправу, щоб перетягнути вагони, навантажені устаткуванням, на залізничну магістраль. Близько семи місяців щодня фашистські молодчики зганяли під загрозою розстрілу жителів селища на роботу, але вони зривали плани ворога. Жоден вагон з устаткуванням не пішов у Німеччину.
На момент окупації селища в ньому лишилося тільки 120 жителів, головним чином старі і діти. Інші або пішли в Червону Армію, або евакуювалися з підприємствами на схід країни.
Багато лисхімбудівців із зброєю в руках боролися за свободу і незалежність соціалістичної Батьківщини. У Сєвєродонецьку є вулиця, яку жителі міста назвали іменем свого земляка Героя Радянського Союзу В. С. Сметаніна. У травні 1944 року в боях під Вітебском підполковник Сметанін - заступник командира полка проявив особливу мужність і відвагу. 48-му стрілецькому полку 17-ої гвардійської Червонопрапорної дивізії довелося вести вперті бої за утримання села Рудаків. Під командуванням В. С. Сметаніна гвардійці відбили 30 атак ворога. Двічі водив їх в контратаку Сметанін особисто. У цьому бою він і загинув. 24 березня 1945 року В. С. Сметаніну посмертно