Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
В середині листопада 1941 року лінія фронту підійшла до міста.
17 листопада 1941 року гітлерівці увірвались у Гірське, але вже через тиждень їх вибили радянські війська. Аж до 11 липня 1942 року шахтарі Гірського жили і трудились у важких прифронтових умовах. Як тільки Гірське було окуповане фашистами, сюди слідом за німецькими військами прибули представники найбільших вугільних концернів. Вони спробували відбудувати шахту, але зіткнулись з великим опором гірників, які не бажали працювати на окупантів. Фашисти вдалися до репресій. На центральному майдані Гірського відбулася публічна страта робітниці X. Ф. Толкачової, на горищі в якої нібито знайшли кулемет. Перед стратою мужня жінка крикнула: «Не бійтесь, люди! Перемога все одно буде наша!».
В серпні 1943 року в районі Гірського розпочались запеклі бої, а 3 вересня 1943 року радянські війська визволили місто від фашистів. У боях за Гірське відзначились бійці і командири 259-ї стрілецької дивізії (командир генерал-майор
0. М. Власенко) 32-го стрілецького корпусу 3-ї гвардійської армії Південно-Західного фронту.
Відважно билися проти ворога на фронтах Великої Вітчизняної війни гірські шахтарі: вибійники П. І. Сєдих і К. Ф. Мор'єв, електрослюсар П. П. Яременко та інші.
23 липня 1942 року на підступах до Сталінграда в районі Клетської здійснив свій безсмертний подвиг колишній гірник, молодший сержант обслуги протитанкових рушниць П. Й. Болото. Разом з трьома бронебійниками 84-го гвардійського стрілецького полку він вступив у єдиноборство з тридцятьма фашистськими танками. 15 підбитих машин лишились на полі бою. Решта повернула назад. За цей подвиг П. Й. Болото був удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Після демобілізації він знову працював вибійником на шахті № 1-2 «Гірська», а потім пішов на заслужений відпочинок.
Одним з перших форсував Дніпро у 1943 році колишній прохідник шахти № 1-2 «Гірська» О. І. Черкасов. З групою бійців він переплив уночі на другий берег
і, відбиваючи шалений натиск фашистів, забезпечив переправу радянських підрозділів. За виявлену мужність і героїзм О. І. Черкасова також удостоєно звання Героя Радянського Союзу.
Бойові подвиги воїнів на фронті кликали трудівників Гірського до героїчних звершень. Першими вийшли на розчистку руїн шахти жінки - матері, дружини і сестри фронтовиків. Близько 500 трудівниць організували бригаду, яка працювала на шахтному дворі. Було вивезено понад 45 тис. куб. метрів битої цегли, щебеню та покрученого заліза. Не покладаючи рук, працювали 60-літня Ю. П. Кривякіна, мати двох синів-фронтовиків, П. Ф. Шевченко, мати трьох фронтовиків, депутати Гірської міської Ради М. П. Серебрякова і М. Д. Донда, молоді робітниці В. Ковальова, Л. Кошова та багато інших.
У 1944-45 рр. до Гірського прибули десятки юнаків і дівчат з різних областей України, які відгукнулись на заклик партії відродити Донбас у найкоротший строк. На допомогу добровольцям, які не мали гірничих і будівельних спеціальностей, прийшли колишні кадрові робітники Гірського - пенсіонери. За кілька місяців вони підготували 150 мулярів, монтажників, покрівельників, теслярів.
Для відкачування води з підземних коридорів шахти за рішенням партійного бюро було створено групу комуністів, яку очолив Г. Г. Маликов. Щоб підняти на поверхню кілька мільйонів кубометрів води, потрібні були не лише механізми, а й чітка організація робіт, кмітливість. Члени бригади Маликова запропонували оригінальний спосіб відкачування води з «Гірської» через діючу шахту «Гідро-Іван».
Понад 60 тис. крб. та близько 200 куб. м. лісу було зекономлено при відбудові електромеханічної майстерні, будинку котельної і побутового комбінату.
Самовіддано працювали на відбудові бригадир прохідників І. М. Перфілов, майстер по транспорту В. М. Дегтярьов, бригадир слюсарів В. М. Терехов та ін. Водночас з відбудовними роботами на одному з горизонтів провадили
Гірське
Сторінка 4 з 7
захищати Батьківщину, а ті, хто лишився в тилу, рубали вугілля за двох. Трудящі міста брали участь у будівництві оборонних споруд, готували подарунки для бійців Радянської Армії, чергували в госпіталях.В середині листопада 1941 року лінія фронту підійшла до міста.
В серпні 1943 року в районі Гірського розпочались запеклі бої, а 3 вересня 1943 року радянські війська визволили місто від фашистів. У боях за Гірське відзначились бійці і командири 259-ї стрілецької дивізії (командир генерал-майор
0. М. Власенко) 32-го стрілецького корпусу 3-ї гвардійської армії Південно-Західного фронту.
Відважно билися проти ворога на фронтах Великої Вітчизняної війни гірські шахтарі: вибійники П. І. Сєдих і К. Ф. Мор'єв, електрослюсар П. П. Яременко та інші.
23 липня 1942 року на підступах до Сталінграда в районі Клетської здійснив свій безсмертний подвиг колишній гірник, молодший сержант обслуги протитанкових рушниць П. Й. Болото. Разом з трьома бронебійниками 84-го гвардійського стрілецького полку він вступив у єдиноборство з тридцятьма фашистськими танками. 15 підбитих машин лишились на полі бою. Решта повернула назад. За цей подвиг П. Й. Болото був удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Після демобілізації він знову працював вибійником на шахті № 1-2 «Гірська», а потім пішов на заслужений відпочинок.
Одним з перших форсував Дніпро у 1943 році колишній прохідник шахти № 1-2 «Гірська» О. І. Черкасов. З групою бійців він переплив уночі на другий берег
і, відбиваючи шалений натиск фашистів, забезпечив переправу радянських підрозділів. За виявлену мужність і героїзм О. І. Черкасова також удостоєно звання Героя Радянського Союзу.
Бойові подвиги воїнів на фронті кликали трудівників Гірського до героїчних звершень. Першими вийшли на розчистку руїн шахти жінки - матері, дружини і сестри фронтовиків. Близько 500 трудівниць організували бригаду, яка працювала на шахтному дворі. Було вивезено понад 45 тис. куб. метрів битої цегли, щебеню та покрученого заліза. Не покладаючи рук, працювали 60-літня Ю. П. Кривякіна, мати двох синів-фронтовиків, П. Ф. Шевченко, мати трьох фронтовиків, депутати Гірської міської Ради М. П. Серебрякова і М. Д. Донда, молоді робітниці В. Ковальова, Л. Кошова та багато інших.
У 1944-45 рр. до Гірського прибули десятки юнаків і дівчат з різних областей України, які відгукнулись на заклик партії відродити Донбас у найкоротший строк. На допомогу добровольцям, які не мали гірничих і будівельних спеціальностей, прийшли колишні кадрові робітники Гірського - пенсіонери. За кілька місяців вони підготували 150 мулярів, монтажників, покрівельників, теслярів.
Для відкачування води з підземних коридорів шахти за рішенням партійного бюро було створено групу комуністів, яку очолив Г. Г. Маликов. Щоб підняти на поверхню кілька мільйонів кубометрів води, потрібні були не лише механізми, а й чітка організація робіт, кмітливість. Члени бригади Маликова запропонували оригінальний спосіб відкачування води з «Гірської» через діючу шахту «Гідро-Іван».
Понад 60 тис. крб. та близько 200 куб. м. лісу було зекономлено при відбудові електромеханічної майстерні, будинку котельної і побутового комбінату.
Самовіддано працювали на відбудові бригадир прохідників І. М. Перфілов, майстер по транспорту В. М. Дегтярьов, бригадир слюсарів В. М. Терехов та ін. Водночас з відбудовними роботами на одному з горизонтів провадили