Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Для шахтарів було введено 8-годинний робочий день, поліпшено умови праці та в межах можливого житлові умови. У відання ревкому перейшли клуб, лікарня, початкова школа. Але вже в квітні 1918 року над селищем нависла загроза німецької окупації. На боротьбу проти ворога пішли кращі люди Гірського і бились в рядах 5-ї Української армії. Бійці з Гірського взяли участь у героїчному поході на Царицин.
Після спішної втечі німецьких окупантів у листопаді 1918 року партійна організація взяла до своїх рук керівництво всіма справами на руднику. Багато уваги приділялось створенню робітничих загонів, які йшли на допомогу Червоній Армії. Відновило свою діяльність робітниче правління.
В час, коли кращі представники шахтарського колективу бились на фронтах громадянської війни, старики, жінки та підлітки, що лишилися в селищі, всіма силами намагались врятувати шахти від затоплення. Для підтримання роботи шахтних водовідливів потрібне було вугілля. Його доводилось вибирати по шматочку з відвалів гірничих порід. Але зношені котли кочегарки і механізми насосів дедалі частіше виходили з ладу. І ось 20 січня 1920 року водовідливні насоси довелося зупинити. Вода залила шахти.
Тільки навесні 1920 року почалося відродження рудника, що підпорядковувався тоді рудоуправлінню селища Золотого. Молодій Радянській республіці потрібне було вугілля. Затягнувши ремені зношених спецівок, спустились у вибої гірники, що повернулися з фронтів громадянської війни. Наприкінці 1920 р. почала видавати вугілля найменша шахта рудника - «Іринка» - всього 15-20 вагонеток на добу, але і їх насилу видобували ослабілі від постійних голодувань робітники.
Пішло вугілля на-гора - потепліло на душі робітників. Але будувати мирне життя заважали банди, що лютували тоді в Лисичанському районі. Не раз доводилося по сигналу збиратись серед ночі робітникам, залягати в цеп навколо копра, стискаючи в руках холодну сталь гвинтівок. Охороняли «Іринку», свою віру в майбутнє.
У травні 1920 року в Гірському було створено комсомольську організацію (відтоді цю дату щороку відзначають у місті), першим ватажком якої стала К. Ф. Дроник,
дочка першого голови ревкому. Першими комсомольцями селища були діти шахтарів, які пройшли сувору школу громадянської війни. Влітку 1921 року комсомольці дізнались, що неподалік від селища Золотого, в старій казармі, поселились бездоглядні діти. Було вирішено послати за ними Катю Дроник і Семена Ланіна. Розшукавши 29 безпритульних хлопчиків і дівчаток, Катя і Семен привезли їх до Гірського. Так діти стали вихованцями шахтарів. Не один недільник провели комсомольці, засіваючи та обробляючи для дитячого будинку ділянки кукурудзи, ячменю та картоплі.
На початку 20-х років сотні гірських шахтарів та їхні дружини сіли за підручники. Великими ентузіастами боротьби з неписьменністю було подружжя вчителів Д. Т. і К. В. Руденків. їм допомагали комсомольці, робітники. Так, електрослюсар М. Кривозубов за один рік навчив грамоти 65 чоловік.
Налагодились систематичні заняття в селищній початковій школі. У 1923 році в селищі було створено піонерську організацію. Ватажком загону юних ленінців став улюбленець дітвори комсомолець Семен Ланін.
Незважаючи на тяжкий час, весело було вечорами в рудниковому клубі. Його господарями стали місцеві комсомольці. Юнаки і дівчата організували агітбригаду «синьоблузників». Тексти частівок та інтермедій, де вони висміювали все те, що заважало будувати нове життя, писав слюсар В. Печерикін - майбутній письменник В. Хмара. Бухгалтер Д. Єремєєв організував у клубі драматичний колектив. Самодіяльні актори виступали не тільки в своєму селищі, а й на сусідніх шахтах, а виручені гроші передавали на утримання дитячого будинку.
Для відбудови всього рудника не було коштів. Тому за розпорядженням кущового рудоуправління частину придатного для роботи обладнання було вивезено на найближчі шахти. Туди ж тимчасово перейшли працювати і деякі гірники.
Суворим був січень 1924 року. Але не від лютого холоду, від глибокого болю стискувались серця шахтарів. Помер В. І. Ленін. Робітники й службовці з
Гірське
Сторінка 2 з 7
разом із загоном гірських шахтарів пішов захищати молоду республіку Рад і загинув на фронті.Для шахтарів було введено 8-годинний робочий день, поліпшено умови праці та в межах можливого житлові умови. У відання ревкому перейшли клуб, лікарня, початкова школа. Але вже в квітні 1918 року над селищем нависла загроза німецької окупації. На боротьбу проти ворога пішли кращі люди Гірського і бились в рядах 5-ї Української армії. Бійці з Гірського взяли участь у героїчному поході на Царицин.
В час, коли кращі представники шахтарського колективу бились на фронтах громадянської війни, старики, жінки та підлітки, що лишилися в селищі, всіма силами намагались врятувати шахти від затоплення. Для підтримання роботи шахтних водовідливів потрібне було вугілля. Його доводилось вибирати по шматочку з відвалів гірничих порід. Але зношені котли кочегарки і механізми насосів дедалі частіше виходили з ладу. І ось 20 січня 1920 року водовідливні насоси довелося зупинити. Вода залила шахти.
Тільки навесні 1920 року почалося відродження рудника, що підпорядковувався тоді рудоуправлінню селища Золотого. Молодій Радянській республіці потрібне було вугілля. Затягнувши ремені зношених спецівок, спустились у вибої гірники, що повернулися з фронтів громадянської війни. Наприкінці 1920 р. почала видавати вугілля найменша шахта рудника - «Іринка» - всього 15-20 вагонеток на добу, але і їх насилу видобували ослабілі від постійних голодувань робітники.
Пішло вугілля на-гора - потепліло на душі робітників. Але будувати мирне життя заважали банди, що лютували тоді в Лисичанському районі. Не раз доводилося по сигналу збиратись серед ночі робітникам, залягати в цеп навколо копра, стискаючи в руках холодну сталь гвинтівок. Охороняли «Іринку», свою віру в майбутнє.
У травні 1920 року в Гірському було створено комсомольську організацію (відтоді цю дату щороку відзначають у місті), першим ватажком якої стала К. Ф. Дроник,
дочка першого голови ревкому. Першими комсомольцями селища були діти шахтарів, які пройшли сувору школу громадянської війни. Влітку 1921 року комсомольці дізнались, що неподалік від селища Золотого, в старій казармі, поселились бездоглядні діти. Було вирішено послати за ними Катю Дроник і Семена Ланіна. Розшукавши 29 безпритульних хлопчиків і дівчаток, Катя і Семен привезли їх до Гірського. Так діти стали вихованцями шахтарів. Не один недільник провели комсомольці, засіваючи та обробляючи для дитячого будинку ділянки кукурудзи, ячменю та картоплі.
На початку 20-х років сотні гірських шахтарів та їхні дружини сіли за підручники. Великими ентузіастами боротьби з неписьменністю було подружжя вчителів Д. Т. і К. В. Руденків. їм допомагали комсомольці, робітники. Так, електрослюсар М. Кривозубов за один рік навчив грамоти 65 чоловік.
Налагодились систематичні заняття в селищній початковій школі. У 1923 році в селищі було створено піонерську організацію. Ватажком загону юних ленінців став улюбленець дітвори комсомолець Семен Ланін.
Незважаючи на тяжкий час, весело було вечорами в рудниковому клубі. Його господарями стали місцеві комсомольці. Юнаки і дівчата організували агітбригаду «синьоблузників». Тексти частівок та інтермедій, де вони висміювали все те, що заважало будувати нове життя, писав слюсар В. Печерикін - майбутній письменник В. Хмара. Бухгалтер Д. Єремєєв організував у клубі драматичний колектив. Самодіяльні актори виступали не тільки в своєму селищі, а й на сусідніх шахтах, а виручені гроші передавали на утримання дитячого будинку.
Для відбудови всього рудника не було коштів. Тому за розпорядженням кущового рудоуправління частину придатного для роботи обладнання було вивезено на найближчі шахти. Туди ж тимчасово перейшли працювати і деякі гірники.
Суворим був січень 1924 року. Але не від лютого холоду, від глибокого болю стискувались серця шахтарів. Помер В. І. Ленін. Робітники й службовці з