Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Історичний інтернет-довідник
Історичний інтернет-довідник
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Дякове

Сторінка 3 з 8
переселилися в сусідні шахтарські селища, в Сибір та країни Латинської Америки 34 сім'ї, в 1915 році село залишили 73 сім'ї.
На початку березня 1917 року в Дякове надійшла звістка про повалення царя. Селяни зустріли її з радістю. Вони сподівалися, що після скинення ненависного самодержавства їхнє становище поліпшиться. Однак у селі все залишалося по-старому. До обраної на початку літа 1917 року волосної Ради багато пройшло куркулів. З ними вели боротьбу найбідніші селяни, які групувалися навколо більшовицького осередку, що виник в цей час. В осередку було 7 чоловік. Його очолив М. А. Ключко.
Звістка про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді була зустрінута в Дяковому з радісним хвилюванням. В історичному штурмі Зимового палацу брав участь житель Дякового Костянтин Логвиненко. Почувши цю радісну новину, більшовик Микола Ключко зібрав солдат, що повернулися з фронту, і провів з ними нараду, на якій було вирішено утворити революційний комітет. До його складу ввійшли М. А. Ключко, І. С. Злогодухов, О. Г. Шевченко, А. А. Гуденко, М. Я. Тимченко, Л. Я. Ожеред. Головою ревкому став І. Г. Дурнєв. Наприкінці листопаду 1917 року за допомогою шахтарів і Боково-Хрустальської Ради робітничих депутатів ревком встановив у Дяковому Радянську владу.
Шзабаром було сформовано червоногвардійський загін. Він складався переважно з бідняків села. Дяківські червоногвардійці брали участь у розгромі каледінців.
Обрана Рада селянських депутатів, головою якої був Д. М. Кухаренко, в лютому 1918 року почала поділ поміщицької землі, інвентаря і коней між біднотою. До весни ця робота була закінчена, і селяни почали засівати свої поля. Однак контрреволюційні повстання на Дону, що почалися в квітні 1918 року, перервали будівництво нового життя. Село потрапило під владу красновців, а в травні сюди вступили німецькі окупанти.
Німці і красновці з допомогою багнетів відновлювали старі порядки. Але всюди вони зустрічали опір основної маси селян. їхньою боротьбою керували М. А. Ключко, Л. Я. Ожеред та інші члени ревкому, які пішли в підпілля. Незважаючи на терор, дяків- чани обрали волосним старшиною і писарем прихильників Радянської влади. Селяни відмовлялися повертати поміщикам землю, інвентар і коней. А коли загарбники почали силоміць вивозити хліб і худобу, на захист свого майна стало все село. Активними учасниками цього виступу були М. Я. Тимченко, І. С. Злогодухов, Й. В. Романенко, І. Н. Захарченко, І. І. Яковленко та інші.
Каральний загін красновців жорстоко розправився з повсталими. Білогвардійці схопили одного з керівників заворушення Л. Я. Ожереда і потім стратили його. Разом з іншими загиблими в боротьбі за Радянську владу дяківчанами він похований у центрі села. На братській могилі в 1922 році споруджено пам'ятник.
Однак пануванню окупантів прийшов кінець. У другій половині листопада 1918 року австро-німецькі війська були вигнані, а до березня 1919 року - розгромлені красновці. Та незабаром в Дякове вступили денікінці. Боротьба з ними тривала аж поки їх не розгромила Червона Армія в грудні 1919 року.
Після визволення села від денікінців відновила свою діяльність Рада селянських депутатів Дяківської волості, вийшов з підпілля партійний осередок. У липні 1920 року організувався комітет незаможних селян, головою якого бідняки обрали П. А. Стрельченка.
На пам'ять про цю подію селяни посадили громадський сад, який і досі називається садом комнезаможників.
У квітні 1920 року в Дякове прибув інструктор Боково-Хрустальського райкому комсомолу для організації комсомольського осередку. Його склали кілька хлопців та дівчат на чолі з сином місцевого комуніста П. М. Ключкою. Комсомольці швидко включилися в громадське життя, стали опорою комуністів.
При переході до відбудови зруйнованого господарства трудящі зіткнулися з чималими труднощами. Одержавши від Радянської влади землю, найбідніші селяни відчували нестачу тяглової сили та інвентаря для її обробітку. Комуністи села, члени сільської Ради роз'яснювали селянам необхідність об'єднатися, щоб спільними зусиллями подолати труднощі. В результаті цієї роботи весною 1922 року 12 бідняцьких сімей утворили артіль «Зелений