Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Історичний інтернет-довідник
Історичний інтернет-довідник
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Дякове

Сторінка 2 з 8
Основними предметами були закон божий, церковно-слов'янська грамота, церковні співи. Навчальний рік тривав 6 місяців, оскільки основна частина дітей брала участь у польових роботах. У трьох класах школи навчалося 50-60 дітей. Це аж ніяк не забезпечувало потреб села. Тому основна частина населення залишалася неписьменною. В 1913 році кількість неписьменних у селі досягала понад 80 процентів.
При школі існувала невеличка бібліотека, фонд якої становили брошури виключно релігійного змісту. Інших культурних установ на селі не було. Зате в Дяковому функціонувало багато установ, що отруювали свідомість селян: 2 церкви, 2 винні лавки, 4 шинки.
Напередодні революції 1905-1907 рр. становище селян залишалося тяжким. Безземельні і малоземельні господарі змушені були на кабальних умовах орендувати в поміщиків землю. Один лише Номикосов у своїх руках зосередив 2500 десятин землі. Орендна плата була висока: 10-12 крб. за десятину. Злидні змушували бідняків і наймитів позичати на кабальних умовах гроші у місцевих лихварів.
Селян душили непосильні податки, різні церковні збори, шляхові повинності. Щоб стягувати ці платежі, у волосному селі існував чималий апарат: волосний старшина, писар, волосний засідатель, урядники та стражники.
Соціальний гніт дедалі ставав нестерпнішим. Тому революційні виступи, що почалися в країні, знаходили гаряче співчуття у найбідніших селян Дякового. їхній односельчанин І. М. Горбов був учасником повстання моряків на броненосці «Потьомкін». П. К. Бондаренко та І. М. Шапошников, які працювали на рудниках, приносили в Дякове підпільну літературу. Тут вони підтримували зв'язок з місцевими бідняками Л. Я. Ожередом та М. Я. Тимченком, які під їхнім впливом стали організаторами селянських виступів.
Восени 1906 року на сільському сході селяни, незважаючи на опір куркулів, ухвалили рішення, в якому вимагали зниження орендної плати на землю і скасування викупних платежів. Поміщик Номикосов відмовився визнати рішення сходу. Тоді бідняки почали силоміць відбирати землю. Побачивши, що селяни почали виходити з покори, поміщик викликав із села Боково-Платове сотню козаків. Вони пробули в Дяковому більше місяця, охороняючи поміщицький маєток. Кількох призвідників селянського заворушення козаки побили нагайками.
У 1907 році в селі відбувалися збройні сутички між селянами і стражниками.
Під час однієї сутички був убитий урядник. Урядові органи перелякалися цього виступу і поспішили на допомогу місцевим стражникам прислати у село взвод солдатів.
Столипінська аграрна реформа посилила класову диференціацію села. В Дяковому помітно зростало куркульство, а з другого боку - зубожіли і розорялися бідняки. Вже в 1911 році поміщикам, куркулям і церкві належало 79 проц. земель села, 63 проц. худоби. Тим часом дві третини селян були малоземельні і безземельні, 29 проц. не мали робочої худоби, а 8,6 проц. наймитували.
В роки нового революційного піднесення (1910-1914 рр.) розгорнула боротьбу і дяківська біднота проти поміщицько-куркульського засилля. Її очолили селяни Л. Я. Ожеред та М. Я. Тимченко. Найближчими їхніми співучасниками були бідняки Григорій Ожеред, Микола Шапошников, Андрій Кубло, Леонтій Сухоплещенко, Михайло Чорноволов. Весною 1912 року управляючий маєтком поміщика Леонова поставив перед селянами вимогу сплатити за здану їм в оренду землю по 12 крб. за десятину. Л. Ожеред, Л. Сухоплещенко на селянській сходці запропонували платити оренду не більше 8 крб. за десятину. Цю вимогу дружно підтримали всі присутні. Наляканий управляючий змушений був піти на поступки селянам.
Напередодні першої імперіалістичної війни Дякове було волосною слободою Таганрозької округи Області Війська Донського, в якій налічувалося 4470 жителів. Обличчя села визначали селянські хати, криті соломою або очеретом. Ніяких робіт по благоустрою не проводилося. Деяке пожвавлення в життя села вносили ярмарки, яких бувало три на рік.
В роки першої світової війни ще більше погіршилося становище селян. Чоловіки були мобілізовані до армії. Селянське господарство занепадало, катастрофічно скоротилися посівні площі, зменшилось поголів'я худоби. Голод душив сільську бідноту. Розоряючись, багато селян ішло на роботи в шахти, переселялося в інші області, емігрувало. Так, у 1914 році