Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Історичний інтернет-довідник
Історичний інтернет-довідник
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Дякове

Сторінка 5 з 8
поет, комуніст Хусен Андрухаєв. Пізніше в газеті «Правда» розповідалося про його подвиг. «В осінній день 1941 року біля села Дякового на стрілецьку роту із 15-ї гвардійської стрілецької дивізії, яка тримала тут оборону, наступало понад 200 фашистських піхотинців. Три атаки мужньо відбив зі своєю ротою молодший політрук Хусен Андрухаєв. Не здригнулися радянські воїни, коли ворог кинув нові сили. Андрухаєв поранений, але він не залишає поля бою, продовжує сміливо бити із снайперської гвинтівки
гітлерівців, які насідали. Три рази ворог оточував відважного політрука, але він відбивався. Коли вийшли всі патрони і відбиватися уже не було чим, Андрухаєв узяв у руки протитанкові гранати і, підпустивши близько гітлерівців, підірвав себе і фашистів, що підбігли. У березні 1942 року Хусену Андрухаєву було присвоєно звання Героя Радянського Союзу».
Тієї ж осені мужній подвиг в районі Дякового здійснив червоноармієць І. С. Федорок. Відділення, яким він командував, неодноразово атакували фашисти. Коли від мін і снарядів загинули його товариші, він один відбивав навалу ворога. За день Федорок знищив понад 40 гітлерівців. За героїзм і відвагу він удостоєний звання Героя Радянського Союзу. У листопаді 1941 року фашистам удалося вдертися в Дякове, але вже наприкінці цього ж місяця вони були відкинуті за річку Міус.
На ділянці фронту між селами Дмитріївка - Дякове-Нижній Нагольчик оборону тримала 395-а шахтарська дивізія під командуванням А. Й. Петраківського, сформована на Луганщині. Серед воїнів цієї дивізії були й дяківчани.
Вісім місяців тримали наші війська оборону на річці Міус, і лише 23 червня 1942 року німці окупували Дякове. Настав найтяжчий час в історії села.
З перших днів окупації в Дяковому була створена комсомольсько-молодіжна підпільна група в складі 7 чоловік. Керував нею вчитель середньої школи комсомолець Микола Чумаченко. Активними учасниками групи були Михайло Сватиков, Парасковія Юрченко, брати Іван і Олександр Руденки, Мотрона Гончарова, Микола Лубенченко, Зінаїда Кодик. Члени групи різали телефонні лінії, що проходили через село. Вночі підпільники розклеювали на вулицях листівки, що їх скидали радянські літаки.
Молоді патріоти виводили з ладу німецькі автомашини, влаштовували завали на дорогах, чим викликали автомобільні аварії.
Колгоспниці Любов Сватикова, Олександра Кулаківська, Ганна Стрельченко та інші ховали й лікували поранених бійців Червоної Армії, а потім указували їм дорогу до партизанів. Колгоспниця Уляна Медведюк рятувала поранених радянських воїнів, здійснювала диверсії, всілякими засобами завдавала шкоди окупантам. У листопаді 1941 року, під час першої окупації села, смілива патріотка з допомогою дочок отруїла кілька десятків німецьких коней.
Дяківська комсомолка Марія Токарева була активною учасницею Боково- Антрацитівського партизанського загону. Вона підтримувала зв'язок загону з підпільною групою в Дяковому, добувала розвідувальні дані, подавала допомогу пораненим партизанам.
Фашисти не могли не звернути увагу на діяльність підпільників. Вони нишпорили по селу, шукаючи відважних патріотів. Були схоплені і кинуті живими у шурф шахти «Богдан» (м. Красний Луч) комсомольці брати Олександр та Іван Руденки.
18 лютого 1943 року частини 45-ї і 126-ї стрілецьких дивізій визволили Дякове від німецько-фашистських загарбників.
Сотні дяківчан билися з німецько-фашистськими загарбниками на фронтах Великої Вітчизняної війни. За героїчні подвиги на фронтах і в тилу ворога близько 370 чоловік нагороджені орденами і медалями Радянського Союзу, а одному з них - Михайлу Гавриловичу Замулі-присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Комсомолець М. Г. Замула працював у колгоспі ковалем. Як тільки з села вигнали фашистів, він зразу пішов на фронт. Скоро він став відмінним воїном, сміливим розвідником. Коли наші війська підійшли до Дніпра, Замулі вже присвоїли звання лейтенанта. В ніч на 22 жовтня 1943 року його взвод з трьома кулеметами в районі Запорізької греблі переправився на правий берег Дніпра і навальним кидком захопив важливу висоту. Цілий день відважні воїни відбивали шалені атаки ворога. Під вечір живими лишилися тільки М. Г. Замула і три тяжко поранених автоматники. Але лейтенант не