Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Довго і вперто тривала небачена битва під землею. Дуже часто захлиналися насоси, виходили з ладу двигуни, а люди не здавалися. У вибоях цілу добу лунав стукіт бурильних молотків, а по стрічці транспортера, стікаючи водою, повільно підіймалася важка липка глина. Вода йшла з усіх боків. Щогодини доводилося підміняти працюючих, щоб відігріти їх, просушити одяг. Проте за березень пройшли вже 23 метри виробки. І перемогли: пливун залишився позаду.
Героїчна праця молоді не тільки врятувала шахту «Одеську-Комсомольську» № 2, але й забезпечила введення її до ладу в числі перших новобудов Донбасу напередодні 40-річчя Великого Жовтня. Через кілька днів, 3-5 листопада 1957 року дали перші тонни антрациту ще дві комсомольські шахти - «Молдавська» і «Одеська» № 1.
Славні трудові діла і подвиги молодих будівельників радували усіх у новому селищі. І досі пам'ятають червонопартизанці бригаду Каті Безпечанської з міста Арциза Одеської області. Юнаки і дівчата влітку 1957 року всім класом прибули на новобудову. Вдень працювали на спорудженні житлового масиву, а ввечері бралися за підручники, готувалися до технікумів і вузів. І так - багато юнаків і дівчат. Тому зараз на шахтах Червонопартизанська чимало людей, які, будуючи місто, ставали техніками, інженерами. Наприклад, Анатолій Канівець і Яків Шилін, які працювали звичайними робітниками, без відриву від виробництва здобули освіту у вечірній школі, потім у заочному вузі. З 1964 року працюють на інженерних посадах.
Після закінчення і здачі новобудов молоді шахтопрохідники перенесли свій комсомольський запал на шахту «Червоний партизан». Менш як за півроку було виконано річний обсяг робіт. 25 червня 1958 року ця шахта теж стала до ладу.
Комуністична партія і Радянський уряд високо оцінили працю молодих шахтобудівників. Усіх, хто споруджував комсомольські шахти, нагороджено пам'ятним нагрудним значком «За будівництво комсомольських шахт». Серед 1270 молодих будівельників Донбасу, удостоєних урядових нагород Указом Президії Верховної Ради СРСР від 18 лютого 1958 року, є будівельники, які споруджували шахти і місто в Провальському степу. Орденом Леніна нагороджено ланкового бригади прохідників Є. К. Хоменка і начальника проходки Т. О. Карякіна, орденом Трудового Червоного Прапора - бригадира мулярів В. М. Афанасьєва, прохідника В. С. Врабія, бригадира прохідників М. Д. Хорунжого, орденом «Знак пошани» - комсомольського працівника В. М. Мельника та інших.
Багато з тих, хто їхав сюди на заклик партії з думкою: збудуємо шахти і - додому, не змогли так просто залишити створені ними підприємства, народжуване місто. Одні з них добровільно залишилися тут же примножувати трудову славу комсомольських шахт, які стали до ладу діючих, інші поїхали будувати комсомольські домни, Зміївську ДРЕС, Чернігівську ТЕЦ, освоювати Шебелинське газове родовище.
Всі шахти, збудовані швидкісним методом, мали хороші показники. Тільки на «Одеській-Комсомольській» № 2, як і в час її будівництва, успіхам шахтарів перешкоджала підземна вода. Тоді, докладно вивчивши гірничо геологічні умови, інженери вирішили: нехай ворог шахтарів - вода стає другом. До серпня 1958 року детально розроблений проект відділу гідромеханізації Донецького науково-дослідного вугільного інституту було здійснено. Вода вже не перешкоджала людям у їх праці, сама почала крошити вугілля під землею і транспортувати його на поверхню. Колектив, який раніше відставав, за рік подвоїв видобуток вугілля, перекрив проектну потужність і добивається високих техніко-економічних показників у Донбасі.
Добра спадщина, що залишилась від гарячого часу комсомольських новобудов,- постійне творче шукання і снага до трудового подвигу, народжувала дальше творче
піднесення. Ініціаторами починів впровадження нового, як правило, виступали комуністи, комсомольці. Наприклад, у 1960 році на шахті «Червоний партизан», включившись у змагання за збільшення продуктивності праці в 2-3 рази за семирічку, начальник дільниці, член КПРС С. П. Соколов впровадив у лавах повне обвалення покрівлі, що майже удвічі знижувало трудомісткість цих операцій. Комуніст Василь Пліс організував роботу в очисних вибоях за двоциклічним графіком. Цінні
Червонопартизанськ
Сторінка 3 з 7
шахту». Обком комсомолу, спираючись на думку досвідчених гірників, підтримав своїх добровольців. Шахту дозволили будувати.Довго і вперто тривала небачена битва під землею. Дуже часто захлиналися насоси, виходили з ладу двигуни, а люди не здавалися. У вибоях цілу добу лунав стукіт бурильних молотків, а по стрічці транспортера, стікаючи водою, повільно підіймалася важка липка глина. Вода йшла з усіх боків. Щогодини доводилося підміняти працюючих, щоб відігріти їх, просушити одяг. Проте за березень пройшли вже 23 метри виробки. І перемогли: пливун залишився позаду.
Славні трудові діла і подвиги молодих будівельників радували усіх у новому селищі. І досі пам'ятають червонопартизанці бригаду Каті Безпечанської з міста Арциза Одеської області. Юнаки і дівчата влітку 1957 року всім класом прибули на новобудову. Вдень працювали на спорудженні житлового масиву, а ввечері бралися за підручники, готувалися до технікумів і вузів. І так - багато юнаків і дівчат. Тому зараз на шахтах Червонопартизанська чимало людей, які, будуючи місто, ставали техніками, інженерами. Наприклад, Анатолій Канівець і Яків Шилін, які працювали звичайними робітниками, без відриву від виробництва здобули освіту у вечірній школі, потім у заочному вузі. З 1964 року працюють на інженерних посадах.
Після закінчення і здачі новобудов молоді шахтопрохідники перенесли свій комсомольський запал на шахту «Червоний партизан». Менш як за півроку було виконано річний обсяг робіт. 25 червня 1958 року ця шахта теж стала до ладу.
Комуністична партія і Радянський уряд високо оцінили працю молодих шахтобудівників. Усіх, хто споруджував комсомольські шахти, нагороджено пам'ятним нагрудним значком «За будівництво комсомольських шахт». Серед 1270 молодих будівельників Донбасу, удостоєних урядових нагород Указом Президії Верховної Ради СРСР від 18 лютого 1958 року, є будівельники, які споруджували шахти і місто в Провальському степу. Орденом Леніна нагороджено ланкового бригади прохідників Є. К. Хоменка і начальника проходки Т. О. Карякіна, орденом Трудового Червоного Прапора - бригадира мулярів В. М. Афанасьєва, прохідника В. С. Врабія, бригадира прохідників М. Д. Хорунжого, орденом «Знак пошани» - комсомольського працівника В. М. Мельника та інших.
Багато з тих, хто їхав сюди на заклик партії з думкою: збудуємо шахти і - додому, не змогли так просто залишити створені ними підприємства, народжуване місто. Одні з них добровільно залишилися тут же примножувати трудову славу комсомольських шахт, які стали до ладу діючих, інші поїхали будувати комсомольські домни, Зміївську ДРЕС, Чернігівську ТЕЦ, освоювати Шебелинське газове родовище.
Всі шахти, збудовані швидкісним методом, мали хороші показники. Тільки на «Одеській-Комсомольській» № 2, як і в час її будівництва, успіхам шахтарів перешкоджала підземна вода. Тоді, докладно вивчивши гірничо геологічні умови, інженери вирішили: нехай ворог шахтарів - вода стає другом. До серпня 1958 року детально розроблений проект відділу гідромеханізації Донецького науково-дослідного вугільного інституту було здійснено. Вода вже не перешкоджала людям у їх праці, сама почала крошити вугілля під землею і транспортувати його на поверхню. Колектив, який раніше відставав, за рік подвоїв видобуток вугілля, перекрив проектну потужність і добивається високих техніко-економічних показників у Донбасі.
Добра спадщина, що залишилась від гарячого часу комсомольських новобудов,- постійне творче шукання і снага до трудового подвигу, народжувала дальше творче
піднесення. Ініціаторами починів впровадження нового, як правило, виступали комуністи, комсомольці. Наприклад, у 1960 році на шахті «Червоний партизан», включившись у змагання за збільшення продуктивності праці в 2-3 рази за семирічку, начальник дільниці, член КПРС С. П. Соколов впровадив у лавах повне обвалення покрівлі, що майже удвічі знижувало трудомісткість цих операцій. Комуніст Василь Пліс організував роботу в очисних вибоях за двоциклічним графіком. Цінні
Дивиться також інші населені пункти району:
- Провалля
- Олександрівка
- Новоборовиці
- Медвежанка
- Матвіївка
- Ленінське
- Комсомольський
- Калінінський
- Дар'їно-Єрмаківка
- Володарськ
- Благівка
- Бірюкове