Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Одного разу на будівництві не вистачило бутового каміння, а його витрати були щоденні. Комсомольці й тут знайшли вихід. Зберігся протокол засідання шахтного комітету комсомолу того часу: «Порядок денний: про каміння. Слухали: чи буде каміння на шахті? Постановили: враховуючи, що каміння вирішує долю будови, направити до кар'єра 50 комсомольців». Документ гранично стислий, але справу зроблено велику. Відновлення видобутку будівельного матеріалу своїми силами в місцевому давно забутому кар'єрі, дало значний економічний ефект: здешевило будівництво, гарантувало будову від простоїв при нестачі довізного каміння.
Прояв ініціативи комсомольців-будівельників не знав меж. Початок ранкової роботи на будівництві затримувався доки готували розчин. Випускник Одеського технічного училища № 1 Леонід Вразов запропонував починати роботу розчинного вузла на годину раніше. Простоїв більше не було.
Швидкісне будівництво комсомольських шахт у Провальському степу, як і в усьому Донбасі, було під неослабною увагою партії і комсомолу. Щодня на будовах бував секретар партійної організації шахтобудуправління Д. О. Хопрячков. Його послав з шахти № 63 Свердловський райком КП України на зміцнення партійної організації комсомольських будов. Відзначалися оперативністю в роботі комсорги
ЦК ЛКСМУ Леонід Орлик на шахті «Одеська-Комсомольська» № 1 і Володимир Плешко на шахті «Одеська-Комсомольська» № 2.
Комсомольські комітети цікавилися всім. Вони піклувалися про темпи будівництва, про дозвілля і побут молоді.
Розуміючи всю складність важливого завдання, ті, чиї справжні трудові біографії починались взимку 1956 року в Провальському степу, з великим запалом брались до роботи. їх всіляко підтримували комуністи, старі досвідчені робітники, господарники. Вони подавали молодим патріотам значну матеріальну і моральну допомогу. Про це з почуттям сердечної подяки записували у вже згадуваному комсомольському щоденникові шахти «Одеська» № 2 молоді ентузіасти - будівельники.
На будовах створювались комсомольські пости, штаби «легкої кінноти», проводились рейди по гуртожитках. Від них не було спокою ні байдужим комендантам, ні керівникам будов. Перепадало і тим мешканцям гуртожитків, що порушували правила соціалістичного співжиття. І чим далі йшла будова, тим ширше і яскравіше розкривалися високі моральні якості молодих людей, дружнішим ставав молодий колектив будівельників і шахтарів. Життя і праця в ньому виховували комуністичне ставлення до роботи, підвищували особисту відповідальність за стан спільної справи, прищеплювали патріотичну любов до будови, до нового міста, яке народжувалось.
Риси масового трудового героїзму найповніше проявилися взимку 1957 року на шахті «Одеській-Комсомольській» № 2. На чималій глибині шахти несподівано зустрівся пливун, справжня болотна драговина під землею. Молоді будівельники на чолі з досвідченим прохідником М. Д. Хорунжим вперто боролися з підземною стихією. Але темпи проходки різко знизилися. Якщо за шість днів до зустрічі з пливуном було пройдено 22 погонні метри виробки, то за 15 днів лютого вдалося просунути забій лише на 9 метрів. Щодня на будові були спеціалісти тресту, комбінату. Наприкінці лютого вирішено шахту закрити, а людей розподілити по інших будовах.
І тоді трапилось таке, чого не чекали. Змучені майже безуспішним багатоденним поєдинком з підземною річкою комсомольці, які втратили через цього пливуна і перше місце в змаганні, і хороші заробітки, не знаючи, скільки цієї рідини ще попереду - десять, двадцять чи двісті метрів, вирішили не відступати. До Одеського обкому ЛКСМУ полетіла телеграма такого змісту: «Ми готові на будь-які жертви, просимо відстояти нашу
Червонопартизанськ
Сторінка 2 з 7
Та головна битва за майбутнє місто шахтарів була в степу. Грудень 1956 року запам'ятався лютою холоднечею, бездоріжжям, наметним містечком і тим, що доводилося носити на собі... будівельні матеріали. Транспорту не вистачало, а темпи робіт не тільки в степу, де закладалися шахти, а й у селищі, на станції ставали чимдалі прискореними. Комсомольці ж не відступали. Своєю самовідданою працею вони долали всі труднощі. Особливо відзначилася бригада мулярів Бориса Журбицького. Вже в лютому вона щодня на кладці фундаментів під будинки виконувала норми на 220-240 проц. Такі показники роботи в умовах суворої зими були справжнім героїзмом . Прояв ініціативи комсомольців-будівельників не знав меж. Початок ранкової роботи на будівництві затримувався доки готували розчин. Випускник Одеського технічного училища № 1 Леонід Вразов запропонував починати роботу розчинного вузла на годину раніше. Простоїв більше не було.
Швидкісне будівництво комсомольських шахт у Провальському степу, як і в усьому Донбасі, було під неослабною увагою партії і комсомолу. Щодня на будовах бував секретар партійної організації шахтобудуправління Д. О. Хопрячков. Його послав з шахти № 63 Свердловський райком КП України на зміцнення партійної організації комсомольських будов. Відзначалися оперативністю в роботі комсорги
ЦК ЛКСМУ Леонід Орлик на шахті «Одеська-Комсомольська» № 1 і Володимир Плешко на шахті «Одеська-Комсомольська» № 2.
Комсомольські комітети цікавилися всім. Вони піклувалися про темпи будівництва, про дозвілля і побут молоді.
Розуміючи всю складність важливого завдання, ті, чиї справжні трудові біографії починались взимку 1956 року в Провальському степу, з великим запалом брались до роботи. їх всіляко підтримували комуністи, старі досвідчені робітники, господарники. Вони подавали молодим патріотам значну матеріальну і моральну допомогу. Про це з почуттям сердечної подяки записували у вже згадуваному комсомольському щоденникові шахти «Одеська» № 2 молоді ентузіасти - будівельники.
На будовах створювались комсомольські пости, штаби «легкої кінноти», проводились рейди по гуртожитках. Від них не було спокою ні байдужим комендантам, ні керівникам будов. Перепадало і тим мешканцям гуртожитків, що порушували правила соціалістичного співжиття. І чим далі йшла будова, тим ширше і яскравіше розкривалися високі моральні якості молодих людей, дружнішим ставав молодий колектив будівельників і шахтарів. Життя і праця в ньому виховували комуністичне ставлення до роботи, підвищували особисту відповідальність за стан спільної справи, прищеплювали патріотичну любов до будови, до нового міста, яке народжувалось.
Риси масового трудового героїзму найповніше проявилися взимку 1957 року на шахті «Одеській-Комсомольській» № 2. На чималій глибині шахти несподівано зустрівся пливун, справжня болотна драговина під землею. Молоді будівельники на чолі з досвідченим прохідником М. Д. Хорунжим вперто боролися з підземною стихією. Але темпи проходки різко знизилися. Якщо за шість днів до зустрічі з пливуном було пройдено 22 погонні метри виробки, то за 15 днів лютого вдалося просунути забій лише на 9 метрів. Щодня на будові були спеціалісти тресту, комбінату. Наприкінці лютого вирішено шахту закрити, а людей розподілити по інших будовах.
І тоді трапилось таке, чого не чекали. Змучені майже безуспішним багатоденним поєдинком з підземною річкою комсомольці, які втратили через цього пливуна і перше місце в змаганні, і хороші заробітки, не знаючи, скільки цієї рідини ще попереду - десять, двадцять чи двісті метрів, вирішили не відступати. До Одеського обкому ЛКСМУ полетіла телеграма такого змісту: «Ми готові на будь-які жертви, просимо відстояти нашу
Дивиться також інші населені пункти району:
- Провалля
- Олександрівка
- Новоборовиці
- Медвежанка
- Матвіївка
- Ленінське
- Комсомольський
- Калінінський
- Дар'їно-Єрмаківка
- Володарськ
- Благівка
- Бірюкове