Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Історичний інтернет-довідник
Історичний інтернет-довідник
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Зимогір'я

читались лекції, демонструвались кінофільми. У клубі була бібліотека, книжковий фонд якої становив близько 5 тис. томів. В 1938 році в селі вже діяли 3 бібліотеки (в т. ч. 2 шкільні) з 10 тис. книг.
Завдяки швидкому розвитку економіки, зростанню населення, головним чином за рахунок збільшення кількості робітників, село поступово перетворювалось на селище. В 1938 році його віднесли до категорії селищ міського типу. За даними перепису 1939 року, тут було 5219 чоловік.
Суворим випробуванням для жителів селища, як і для всіх радянських людей, була Велика Вітчизняна війна. В перші дні війни понад 750 чоловіків пішли на фронт. Ті, що лишились удома, з подвоєною енергією працювали на своїх місцях, будували оборонні споруди.
12 липня 1942 року селище було окуповане фашистськими загарбниками. Окупанти закрили школи, лікарню, дитячі заклади і перетворили їх у стайні. Вони розграбували господарство колгоспу і радгоспу. В селі було встановлено жорстокий режим. За час свого перебування у Черкаському гітлерівці закатували і розстріляли більше 150 жителів.
Ще до окупації села за завданням Слов'яносербського районного партійного комітету на підпільну роботу в селі були залишені кадрові робітники шахт, комуністи О. Т. Одінцов, Т. А. Покладнєв та інші. Вони створили у Черкаському підпільну комсомольську групу, до якої ввійшли А. Абрамов, І. Шалахін, О. Кравчук, Л. Тиша, Г. Лещенко, В. Бишевська та інші. Підпільники мали зв'язок з Кадіївською комсомольською підпільною організацією, якою керувала О. Філімонова. Від кадіївців комсомольці Черкаського одержували листівки, які розповсюджували серед жителів села та його околиць. З Кадіївки вони привозили вибухівку та зброю.
Спираючись на комсомольців, комуністи-підпільники у перші ж дні окупації вивели з ладу шахти, зірвавши таким чином плани гітлерівців організувати видобуток вугілля і відправки його у Німеччину. Під керівництвом комуністів юні патріоти підірвали міст через річку Лозову, роздали населенню хліб з колгоспних амбарів. По завданню комсомольської підпільної групи тракторист колгоспу «Великий перелом» В. І. Ковальов на третій день окупації вивів з ладу трактори, що залишилися в селі. Вночі він познімав з них магнето і сховав їх у надійному місці. Виданий зрадником, мужній патріот був схоплений гітлерівцями і після жорстоких катувань розстріляний. Від рук фашистів загинули комуністи-підпільники Т. А. Покладнєв, В. Н. Козяков, О. Т. Одінцов, комсомольці І. Шалахін, А. Абрамов, Л. Тиша, О. Кравчук, І. Чеботарьов, Г. Лещенко, брати В. та І. Ковальови та інші юні патріоти.
Відчуваючи своє безсилля перед радянськими військами, які стрімко наближалися до Донбасу, фашистські окупанти перед відступом із селища намагались учинити звірячу розправу над мирними жителями. Вони зігнали всіх жінок, дітей, стариків у місцеву церкву, замкнули, обклали її соломою та дровами. Але радянські розвідники, які несподівано з'явились у селищі, перешкодили катам вчинити свій людожер ський намір.
1 вересня 1943 року селище Черкаське було визволене частинами 91-ї стрілецької дивізії 63-го стрілецького корпусу 51-ї армії Південного фронту. Руїни та невтішне горе залишили після себе фашисти. Більшість будинків було зруйновано і спалено, знищено школу, лікарню, виробничі будови шахт та радгоспу. Збитки, завдані окупантами, становили 3,5 млн. карбованців.
З перших днів визволення селища трудящі гаряче взялись за відбудову народного господарства. Всі жили однією думкою - якнайшвидше залікувати рани, заподіяні фашистами, і допомогти Радянській Армії скоріше розгромити ненависного ворога. Всі
жителі від зорі до зорі працювали в полі, на відбудові шахт та залізниці.
Особливо тяжким для трудівників сільського господарства був перший післявоєнний рік. Не вистачало зерна, техніки, людей. На полях працювали тільки жінки, старики та діти. Наближалась весна, а насіння не було. Щоб своєчасно засіяти поля, жінки-активістки, на чолі з головою виконкому селищної Ради В. П. Дубовою, на своїх плечах перенесли насіння із станції Голубівка.
Поступово селище відроджувалось. Вже до Дня Перемоги були відбудовані школи та дитячі заклади, лікарня, стали до ладу деякі шахти, успішно заліковували рани радгосп та колгосп.