Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Робітники, що наймались на роботу в шахти, жили в землянках. Стояти в них можна було лише зігнувшись. Спали на нарах по чераі. Через напівпітьму, вологе повітря та задуху у людей починалось запаморочення.
«Тяжким було життя до революції,- згадує колишній шахтар села Черкаського, нині пенсіонер Ф. Д. Рожанський.- На роботу йшли ще на світанку, а додому поверталися затемна. Часом і не побачиш, коли сходить і заходить сонце. За 12-15 годин так наламаєш спину, що і життю не радий. Заробітна плата була низькою. Щоб прогодувати сім'ю, доводилось тягти на прокляту шахту і 11-12-річних дітей».
Тривалий час населення Черкаського було взагалі позбавлене медичної допомоги. Фельдшерський пункт відкрився у 1900 році, але існував він лише до 1905 року. В 1913 році в селі почав функціонувати амбулаторний пункт, в якому працювали фельдшер-акушер і дві сестри-жалібниці. Пункт обслуговував, крім Черкаського, ще два села і два хутори із загальною кількістю населення 7420 чоловік. Тому більшість жителів найчастіше зверталась до знахарок.
Життя трудящих Черкаського характеризувалось і культурною відсталістю. Церковно-парафіальну школу на 8 учнів в селі було відкрито в 1884 році. Лише напередодні першої світової війни почала працювати однокласна земська школа на 10 чоловік. Ці заклади ні в якій мірі не могли охопити навчанням усіх дітей села, і переважна більшість їх лишалась поза школою. Так, у 1913 році з 690 дітей шкільного віку не навчалося 672.
Жорстока експлуатація, нелюдські умови праці і життя спонукали трудящі маси до революційної боротьби проти царизму. В 80-х рр. XIX століття під впливом страйків, що відбувалися в сусідніх пролетарських центрах - Луганську, Кадіївці, Голубівці,- пробуджується і біднота села Черкаського. Вони дедалі більше усвідомлювали причини свого тяжкого життя. Багато робітників та селян ставали на шлях активної боротьби з існуючим ладом. Першим серед них був син бідняка Ф. Д. Панфілов, що працював вибійником на шахті. Він їздив у Луганськ, де встановив зв'язок з народовольською групою, яка діяла на Луганському казенному заводі.
Ф. Д. Панфілов привозив у Черкаське заборонену політичну літературу, написані від руки листівки народників із закликами до боротьби проти царських порядків. Так, в одній з них, яка була наклеєна на воротах дому поліцейського справника, говорилось: «Вам і жандармським начальникам. Анафеми! Чи приготувались ви віддати богу душу? Якщо ні, то покваптесь примиритися з цим, бо буде пізно. Вироки передані до виконання. Пам'ятайте, що і над вами є суд...».
В 1885 році луганська поліція натрапила на слід народників. Було кинуто у в'язницю на 2 роки за поширення забороненої літератури і Ф. Д. Панфілова. Після закінчення строку ув'язнення його взяли під особливий нагляд поліції.
В роки першої російської революції велику агітаційну роботу серед селян та робітників Черкаського проводила селянська група, створена при Луганському комітеті РСДРП. Більшовики агітували селян не платити податків, вимагати землю, демократичних прав і свобод, закликали до революції. Влітку 1905 року такими посланцями від Луганського комітету РСДРП були І. Д. Литвинов, В. Є. Євтушенко, Д. П. Осипенко та інші.
Жителі села потай збирались в балці на околиці села і слухали промови луганських більшовиків. Під їх впливом у багатьох селах Черкаської волості відбулись сходки, на яких селяни відкрито вимагали відібрати землю у поміщиків.
Зимогір'я
Сторінка 2 з 9
становили45проц., середняки - 40 проц., куркулі - 15 проц. У селі утворилась багата верхівка - господарі шахт, купці та різні підприємці, а також куркулі, яким разом з поміщиком належала основна частина землі. Зубожілі бідняки поповнювали лави робітничого класу. Користуючись з наявності дешевої робочої сили, господарі рудників нещадно експлуатували робітників. Умови роботи на шахтах були страшними. Гірничий інженер Фелькнер писав, що робітникам доводиться постійно боротися з вогкістю, вітром та морозом. В шахту спускались на старому канаті, наче у могилу. Небезпека підстерігала шахтарів на кожному кроці. Робочий день тривав 15 годин, а іноді й більше, працювати доводилось зігнувшись або лежачи. Гази та вода постійно загрожували робітникові. Через відсутність будь-якої охорони праці нещасні випадки були частими і нерідко призводили до смерті шахтарів. «Тяжким було життя до революції,- згадує колишній шахтар села Черкаського, нині пенсіонер Ф. Д. Рожанський.- На роботу йшли ще на світанку, а додому поверталися затемна. Часом і не побачиш, коли сходить і заходить сонце. За 12-15 годин так наламаєш спину, що і життю не радий. Заробітна плата була низькою. Щоб прогодувати сім'ю, доводилось тягти на прокляту шахту і 11-12-річних дітей».
Тривалий час населення Черкаського було взагалі позбавлене медичної допомоги. Фельдшерський пункт відкрився у 1900 році, але існував він лише до 1905 року. В 1913 році в селі почав функціонувати амбулаторний пункт, в якому працювали фельдшер-акушер і дві сестри-жалібниці. Пункт обслуговував, крім Черкаського, ще два села і два хутори із загальною кількістю населення 7420 чоловік. Тому більшість жителів найчастіше зверталась до знахарок.
Життя трудящих Черкаського характеризувалось і культурною відсталістю. Церковно-парафіальну школу на 8 учнів в селі було відкрито в 1884 році. Лише напередодні першої світової війни почала працювати однокласна земська школа на 10 чоловік. Ці заклади ні в якій мірі не могли охопити навчанням усіх дітей села, і переважна більшість їх лишалась поза школою. Так, у 1913 році з 690 дітей шкільного віку не навчалося 672.
Жорстока експлуатація, нелюдські умови праці і життя спонукали трудящі маси до революційної боротьби проти царизму. В 80-х рр. XIX століття під впливом страйків, що відбувалися в сусідніх пролетарських центрах - Луганську, Кадіївці, Голубівці,- пробуджується і біднота села Черкаського. Вони дедалі більше усвідомлювали причини свого тяжкого життя. Багато робітників та селян ставали на шлях активної боротьби з існуючим ладом. Першим серед них був син бідняка Ф. Д. Панфілов, що працював вибійником на шахті. Він їздив у Луганськ, де встановив зв'язок з народовольською групою, яка діяла на Луганському казенному заводі.
Ф. Д. Панфілов привозив у Черкаське заборонену політичну літературу, написані від руки листівки народників із закликами до боротьби проти царських порядків. Так, в одній з них, яка була наклеєна на воротах дому поліцейського справника, говорилось: «Вам і жандармським начальникам. Анафеми! Чи приготувались ви віддати богу душу? Якщо ні, то покваптесь примиритися з цим, бо буде пізно. Вироки передані до виконання. Пам'ятайте, що і над вами є суд...».
В 1885 році луганська поліція натрапила на слід народників. Було кинуто у в'язницю на 2 роки за поширення забороненої літератури і Ф. Д. Панфілова. Після закінчення строку ув'язнення його взяли під особливий нагляд поліції.
В роки першої російської революції велику агітаційну роботу серед селян та робітників Черкаського проводила селянська група, створена при Луганському комітеті РСДРП. Більшовики агітували селян не платити податків, вимагати землю, демократичних прав і свобод, закликали до революції. Влітку 1905 року такими посланцями від Луганського комітету РСДРП були І. Д. Литвинов, В. Є. Євтушенко, Д. П. Осипенко та інші.
Жителі села потай збирались в балці на околиці села і слухали промови луганських більшовиків. Під їх впливом у багатьох селах Черкаської волості відбулись сходки, на яких селяни відкрито вимагали відібрати землю у поміщиків.
Дивиться також інші населені пункти району: