Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
У переддень 25-х роковин Великого Жовтня за дорученням комсомольської групи О. Т. Сапунова на заводській прохідній встановила Червоний прапор.
Німецькі окупанти жорстоко поводилися з радянськими людьми. Вони по-звірячому закатували і розстріляли багатьох мирних жителів селища, у тому числі комуністів О. А. Мірошниченка, В. Є. Легеню, С. Й. Сасіна, Василя Ткаченка
і його сина піонера Гришу. Але, незважаючи на звірства німецьких окупантів і їх прихвоснів, гітлерівцям так і не вдалося використати частину залишеного на заводі обладнання і налагодити виробництво продукції.
11 лютого 1943 року селище було визволено від німецько-фашистських загарбників. У боях за визволення Лутугиного смертю хоробрих загинуло 214 воїнів Червоної Армії, у тому числі старший лейтенант І. М. Гущин, технік-лейтенант І. А. Кудінов, старший сержант І. В. Іванов. Вони поховані у братській могилі у кращій частині міста. Жителі свято шанують пам'ять про своїх визволителів .
У роки Великої Вітчизняної війни сотні лутугинців билися на фронтах, відстоювали незалежність своєї Батьківщини.
Крановщик-ливарник заводу Є. Я. Токарєв, солдат стрілецького полку, в районі Нижньодніпровська брав участь у форсуванні Дніпра. Переправившись під кулеметним вогнем ворога на другий берег, Єгор Токарєв першим увірвався в окопи німців, з автомата знищив кількох ворожих кулеметників. Бійці захопили зброю ворога і відкрили вогонь по фашистах, що відступали. Шлях для форсування Дніпра перед полком був відкритий. За цей подвиг рядовому Є. Я. Токареву присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу.
За активну участь на фронтах Великої Вітчизняної війни понад 1000 чоловік жителів Лутугиного нагороджено орденами й медалями. 414 чоловік віддали своє життя у боротьбі проти німецько-фашистських загарбників. Серед них - токар С. Я. Стариков, вальцетокарі П. Й. Фаустов, І. С. Скляревський, котельник І. С. Лієнко і багато інших.
Шість місяців лютували у Лутугиному німецько-фашистські окупанти, і за цей невеликий проміжок часу вони завдали величезних збитків робітничому селищу. Відступаючи, гітлерівці вигнали до Німеччини понад 100 жителів. Повністю зруйнували завод. Дуже зазнало руйнувань і саме селище. Були знищені десятки житлових будинків, середня школа, залізнична станція, магазини, амбулаторія, їдальня і т. д. Загальні збитки, що їх завдали селищу окупанти, становили 200 мільйонів карбованців.
З перших днів визволення селища жителі приступили до відбудови заводу. На завод поверталися старі робітники, молодь, жінки. З уральських заводів поверталися евакуйовані інженерно-технічні працівники і робітники.
На відновленні заводу багато робітників показували зразки самовідданої праці. У найважчих умовах вони виявили максимум ініціативи і винахідливості. Бригада вальцетокарів на чолі з А. М. Чижиком, оволодівши новою професією каменярів, успішно справилася з роботою по кладці стін вальцетокарного цеху.
Завод одержував вкрай мало електроенергії. Це було головне гальмо у форсуванні відбудовних робіт. Тоді за ініціативою кадрового робітника майстра А. П. Заплавського парова машина підірваного паровоза переобладнується у двигун силової установки для виробництва електроенергії. По 12-14 годин на добу під звуки артилерійської канонади трудилися на монтажі плавильних печей, кранів та іншого обладнання В. Ф. Слонєв, В. Р. Гавриленко, О. Д. Кушнарьов, О. С. Петру- шевський, Т. Г. Скориков та багато інших. У відбудові заводу велику допомогу подав братній російський народ. З Рязанського, Коломенського, Московського,
Горьковського заводів важкого верстатобудування надходили верстати та інше промислове обладнання.
У середині червня 1944 року з пуском ливарного цеху завод приступив до випуску основної продукції, у листопаді 1945 року завод повністю було відбудовано. Одночасно з відбудовою у селищі велися роботи по будівництву і капітальному ремонту житла та інших побутових установ.
Першу післявоєнну п'ятирічку колектив чавуноливарного заводу, найбільшого підприємства селища, виконав за 4 роки і 6 місяців і завоював
Лутугине
Сторінка 5 з 8
навколишніх сіл, які залишились на окупованій території. Явочною квартирою для підпільників стала квартира колишнього секретаря Успенського РК ЛКСМУ М. К. Заіграєвої, яка на початку війни втратила зір.У переддень 25-х роковин Великого Жовтня за дорученням комсомольської групи О. Т. Сапунова на заводській прохідній встановила Червоний прапор.
Німецькі окупанти жорстоко поводилися з радянськими людьми. Вони по-звірячому закатували і розстріляли багатьох мирних жителів селища, у тому числі комуністів О. А. Мірошниченка, В. Є. Легеню, С. Й. Сасіна, Василя Ткаченка
11 лютого 1943 року селище було визволено від німецько-фашистських загарбників. У боях за визволення Лутугиного смертю хоробрих загинуло 214 воїнів Червоної Армії, у тому числі старший лейтенант І. М. Гущин, технік-лейтенант І. А. Кудінов, старший сержант І. В. Іванов. Вони поховані у братській могилі у кращій частині міста. Жителі свято шанують пам'ять про своїх визволителів .
У роки Великої Вітчизняної війни сотні лутугинців билися на фронтах, відстоювали незалежність своєї Батьківщини.
Крановщик-ливарник заводу Є. Я. Токарєв, солдат стрілецького полку, в районі Нижньодніпровська брав участь у форсуванні Дніпра. Переправившись під кулеметним вогнем ворога на другий берег, Єгор Токарєв першим увірвався в окопи німців, з автомата знищив кількох ворожих кулеметників. Бійці захопили зброю ворога і відкрили вогонь по фашистах, що відступали. Шлях для форсування Дніпра перед полком був відкритий. За цей подвиг рядовому Є. Я. Токареву присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу.
За активну участь на фронтах Великої Вітчизняної війни понад 1000 чоловік жителів Лутугиного нагороджено орденами й медалями. 414 чоловік віддали своє життя у боротьбі проти німецько-фашистських загарбників. Серед них - токар С. Я. Стариков, вальцетокарі П. Й. Фаустов, І. С. Скляревський, котельник І. С. Лієнко і багато інших.
Шість місяців лютували у Лутугиному німецько-фашистські окупанти, і за цей невеликий проміжок часу вони завдали величезних збитків робітничому селищу. Відступаючи, гітлерівці вигнали до Німеччини понад 100 жителів. Повністю зруйнували завод. Дуже зазнало руйнувань і саме селище. Були знищені десятки житлових будинків, середня школа, залізнична станція, магазини, амбулаторія, їдальня і т. д. Загальні збитки, що їх завдали селищу окупанти, становили 200 мільйонів карбованців.
З перших днів визволення селища жителі приступили до відбудови заводу. На завод поверталися старі робітники, молодь, жінки. З уральських заводів поверталися евакуйовані інженерно-технічні працівники і робітники.
На відновленні заводу багато робітників показували зразки самовідданої праці. У найважчих умовах вони виявили максимум ініціативи і винахідливості. Бригада вальцетокарів на чолі з А. М. Чижиком, оволодівши новою професією каменярів, успішно справилася з роботою по кладці стін вальцетокарного цеху.
Завод одержував вкрай мало електроенергії. Це було головне гальмо у форсуванні відбудовних робіт. Тоді за ініціативою кадрового робітника майстра А. П. Заплавського парова машина підірваного паровоза переобладнується у двигун силової установки для виробництва електроенергії. По 12-14 годин на добу під звуки артилерійської канонади трудилися на монтажі плавильних печей, кранів та іншого обладнання В. Ф. Слонєв, В. Р. Гавриленко, О. Д. Кушнарьов, О. С. Петру- шевський, Т. Г. Скориков та багато інших. У відбудові заводу велику допомогу подав братній російський народ. З Рязанського, Коломенського, Московського,
Горьковського заводів важкого верстатобудування надходили верстати та інше промислове обладнання.
У середині червня 1944 року з пуском ливарного цеху завод приступив до випуску основної продукції, у листопаді 1945 року завод повністю було відбудовано. Одночасно з відбудовою у селищі велися роботи по будівництву і капітальному ремонту житла та інших побутових установ.
Першу післявоєнну п'ятирічку колектив чавуноливарного заводу, найбільшого підприємства селища, виконав за 4 роки і 6 місяців і завоював
Дивиться також інші населені пункти району:
- Юр'ївка
- Розкішне
- Першозванка
- Оріхівка
- Кам'янка
- Іллірія
- Георгіївка
- Врубівський
- Весела Тарасівка
- Білоріченський
- Біле
- Успенка