Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Історичний інтернет-довідник
Історичний інтернет-довідник
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Пархоменко

Сторінка 2 з 8
знаряддями обробляли наприкінці 80-х років минулого століття і землі поміщика Ільєнка, до якого
перейшли землі Депрерадовичів. В його маєтку було лише дев'ять залізних плугів, одна сівалка і одні кінні граблі. Дешеву робочу силу наймитів використовувати було набагато вигідніше, ніж витрачати кошти на придбання сільськогосподарської техніки.
Середній урожай з десятини 1872-1885 рр. по Макарів'ярівській волості становив: жита - 3,5 чверті (близько 4,5 цнт.), пшениці ярої - 3,5 чверті, вівса - 4,6, проса - 5 чвертей.
Малоземелля, низькі врожаї змушували макарів'ярівських бідняків сіяти пшеницю по пшениці, не додержуючи найпростіших сівозмін. Навіть земські статистики змушені були визнати, що процент орної землі на всій площі, одержаній селянами в наділ, набагато перейшов межу, що припускає наука.
Багато селян, не маючи худоби та сільськогосподарського інвентарю, були зовсім неспроможні обробляти свої ділянки, тому вони йшли на заробітки до міста, віддаючи свою землю в оренду місцевим багатіям.
Частина малоземельних селян шукала виходу з тяжкого становища в оренді поміщицької землі. Умови оренди були кабальними. Якщо селянин засівав 2 десятини, то урожай однієї з них він цілком віддавав поміщикові. За випас на панському вигоні однієї голови великої рогатої худоби він мусив зорати 1 десятину, за випас кози чи вівці - 0,25 десятини поміщицької землі.
Здавна мешканці Макарового Яру займалися гончарним промислом. Секрети його було занесено сюди ще наприкінці XVII століття, мабуть, майстрами з сусідньої Харківщини. У 1885 році в селі було 239 гончарів. Вони виробляли відомий на всю округу необливний глиняний посуд. Навчання хлопчиків гончарній справі починалося з 12-15 років. І тільки до 18 років ставали вони майстрами. В сезон (жовтень-березень) робочий день кустаря тривав 15-16 годин. Але за рік вдавалося заробити за гончарним кругом не більше З0-40 карбованців.
Посуд збували місцевим перекупникам, які відвозили його до Луганська, Таганрога, Ростова, Кам'янської і Митякинської станиць. На місці скупник платив за горщик в середньому по 2,44 коп. за штуку, а в Ростові він продавав його вже по 3,96 коп., в Луганську - по 3,3 коп.
До 1874 року в селі не було школи, хоч на цей час тут налічувалося 1414 мешканців. Нарешті земство дозволило зняти під школу хату у селянина Дмитра Яременка. В 1882 році було збудовано приміщення земської трикласної школи.
У 1900 році в Макаровому Ярі було відкрито читальню-бібліотеку, на утримання якої земство відпускало щороку 100 карбованців. Книжковий фонд бібліотеки налічував у 1902 році 883 томи. В тому ж році бібліотеку відвідало 293 чол. (170 з них діти і підлітки).
Тільки в 1901 році в Макаровому Ярі завершилось будівництво земської лікарні на 8 ліжок, яка мала обслуговувати понад З0 тис. мешканців навколишніх сіл, але при ній не було ні пологового, ні інфекційного відділень.
Під час першої російської буржуазно-демократичної революції в селі вели значну пропагандистську та організаторську роботу луганські більшовики. ЗО січня 1905 року під час обшуку в фельдшера макарів'ярівської земської лікарні було вилучено жандармами брошуру В. І. Леніна «Что делать?».
Влітку 1906 року обстановка в селах Слов'яносербського повіту особливо напружилась. То тут, то там відбувалися заворушення селян, спалахували підпалені наймитами поміщицькі маєтки.
На початку липня до Луганської Ради робітничих депутатів звернулися зі скаргою на місцевих поміщиків селяни Макарового Яру. Для подання їм допомоги Рада і Луганський Комітет РСДРП послали до села групу більшовиків. Очолив групу уродженець села О. Я. Пархоменко.
Народився О. Я. Пархоменко 24 грудня 1886 року в сім'ї селянина-бідняка. Важкими і безрадісними були його дитячі і юнацькі роки. Коли йому було 10 років, страшне лихо спіткало сім'ю. Померла Мотря Іванівна, Сашкова мати. В старій хаті над яром після її смерті залишилося п'ятеро сиріт.
Десятирічним хлопчиком Сашко вже наймитував у поміщика Ільенка, потім працював у Луганську водовозом, хлопчиком на побігеньках. У 1901 році Олександр Пархоменко за допомогою старшого брата Івана поступив на роботу в інструментальний цех паровозобудівного заводу Гартмана, де