Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
У зв'язку з ліквідацією в 1857 році військових поселень мешканці Білолуцька перейшли в розряд державних селян. Після реформи 1861 року 1736 ревізьких душ, що проживали в слободі, одержали в наділ 11 372 десятини землі, тобто по 6,5 десятини на душу, Проте орних земель, сіножатей і пасовищ було тільки 7916 десятин, або по 4,5 десятини на душу.
У наступні роки, в результаті диференціації населення, селянські наділи дедалі дробились і меншали. Так, на 1881 рік у сільській громаді було 2512 чоловіків
і 2410 жінок, тобто на кожного мешканця припадало 2,3 десятини землі, а придатної до обробітку - 1,6 десятини.
В умовах капіталістичної дійсності більшість селянських господарств збирала низькі врожаї. Незважаючи на це, царизм примушував їх сплачувати великі податки. У 1879 році з однієї ревізької душі щороку стягувався податок на суму 9 крб.
38 коп. Внаслідок цього бідніше селянство не виходило з боргів. Так, на 1879 рік на кожну ревізьку душу припадало по 3 крб. 23 коп. недоїмки. Внаслідок цього бідняцькі селянські господарства розорювалися. За даними 1905 року, з 787 господарств 72 стали безземельними, 85 не мали ніякої худоби, 123 - робочої, а 173 - корів. Розорені селяни мусили здавати за безцінь свої наділи в оренду і йти в найми до поміщиків та куркулів. Так, у 1905 році в Білолуцьку орендувалося 1042 десятини землі, а 305 чоловік наймитували в поміщиків Головинських, яким належало 100 десятин землі, 50 десятин лісу і 2 млини, та в куркулів, що становили 2 проц. населення села і володіли 13 проц. землі.
Внаслідок обезземелення селян посилювалася класова боротьба. В 1906 році стався виступ селян Білолуцька проти місцевих експлуататорів. Вони підпалювали скирти хліба в куркульських господарствах, псували реманент. Проте через віддаленість села від промислових міст і відсутність зв'язку з революційними центрами боротьба селян носила стихійний характер.
Погане харчування більшості населення села, антисанітарні умови життя і брак кваліфікованої медичної допомоги призводили до високої смертності. Мізерні кошти, що їх відпускало земство на потреби охорони здоров'я, далеко не забезпечували потреб у медичному обслуговуванні села. На всю волость був один лікарський пункт з двома ліжками, яким довгий час завідував 1 фельдшер. Створена перед першою світовою війною білолуцька лікарська дільниця обслуговувала 3 волості з 40 населеними пунктами, де проживало 29,7 тис. чоловік. Обслуговували дільницю 1 лікар, 2 фельдшери і 1 акушерка. Особливо страждали діти. Так, у 1914 році з 378 новонароджених не дожили до одного року 74, а у віці від 1 до 5 років померло 32 дитини.
Тяжкий соціальний гніт посилювався темнотою, більшість селян була неписьменною. Так, за даними 1885 року, в селі діяли 2 церковнопарафіальні школи, в яких працювало 2 вчителі, що навчали 32 дітей, тоді як у селі їх було понад 3005. Хоч пізніше шкільна мережа дещо розширилась, але все ж багато дітей залишалося поза школою. Наприклад, у 1907-1912 рр. не мали змоги навчатися 35-
39 проц. дітей 7-11 років, хоч потяг до освіти в селян був великий. У згаданих вище закладах у 1908 році навчалося 155 дітей. Переповнені були і 3 земські училища, двоє з яких працювали в непридатних приміщеннях. За таких умов рівень письменності населення лишався дуже низьким. У 1905 році з 5310 мешканців тільки 607 були грамотними, тобто вміли сяк-так читати і писати.
Побоюючись проникнення революційних ідей, царські чиновники всіляко перешкоджали поширенню серед народу літератури. Коли правління «Харківського товариства поширення серед народу грамоти» вирішило в 1909 році відкрити в селі безплатну бібліотеку-читальню, то для цього виявився потрібним дозвіл харківського губернатора. Потім же було доручено стежити за її роботою місцевому священикові.
Багато горя принесла трудовому селянству імперіалістична війна. Кожного року з села відправлялись на фронт чоловіки. Багато з них гинуло на полях війни за чужі інтереси. Селянські сім'ї, що залишалися без годувальників, розорювалися. Не змінилося становище на селі і після Лютневої революції. Незадоволення існуючим ладом весь час зростало.
Білолуцьк
Сторінка 2 з 7
праця, тілесні покарання, до дрібниць регламентоване життя - все це залишило в пам'яті народу важкий слід.У зв'язку з ліквідацією в 1857 році військових поселень мешканці Білолуцька перейшли в розряд державних селян. Після реформи 1861 року 1736 ревізьких душ, що проживали в слободі, одержали в наділ 11 372 десятини землі, тобто по 6,5 десятини на душу, Проте орних земель, сіножатей і пасовищ було тільки 7916 десятин, або по 4,5 десятини на душу.
У наступні роки, в результаті диференціації населення, селянські наділи дедалі дробились і меншали. Так, на 1881 рік у сільській громаді було 2512 чоловіків
В умовах капіталістичної дійсності більшість селянських господарств збирала низькі врожаї. Незважаючи на це, царизм примушував їх сплачувати великі податки. У 1879 році з однієї ревізької душі щороку стягувався податок на суму 9 крб.
38 коп. Внаслідок цього бідніше селянство не виходило з боргів. Так, на 1879 рік на кожну ревізьку душу припадало по 3 крб. 23 коп. недоїмки. Внаслідок цього бідняцькі селянські господарства розорювалися. За даними 1905 року, з 787 господарств 72 стали безземельними, 85 не мали ніякої худоби, 123 - робочої, а 173 - корів. Розорені селяни мусили здавати за безцінь свої наділи в оренду і йти в найми до поміщиків та куркулів. Так, у 1905 році в Білолуцьку орендувалося 1042 десятини землі, а 305 чоловік наймитували в поміщиків Головинських, яким належало 100 десятин землі, 50 десятин лісу і 2 млини, та в куркулів, що становили 2 проц. населення села і володіли 13 проц. землі.
Внаслідок обезземелення селян посилювалася класова боротьба. В 1906 році стався виступ селян Білолуцька проти місцевих експлуататорів. Вони підпалювали скирти хліба в куркульських господарствах, псували реманент. Проте через віддаленість села від промислових міст і відсутність зв'язку з революційними центрами боротьба селян носила стихійний характер.
Погане харчування більшості населення села, антисанітарні умови життя і брак кваліфікованої медичної допомоги призводили до високої смертності. Мізерні кошти, що їх відпускало земство на потреби охорони здоров'я, далеко не забезпечували потреб у медичному обслуговуванні села. На всю волость був один лікарський пункт з двома ліжками, яким довгий час завідував 1 фельдшер. Створена перед першою світовою війною білолуцька лікарська дільниця обслуговувала 3 волості з 40 населеними пунктами, де проживало 29,7 тис. чоловік. Обслуговували дільницю 1 лікар, 2 фельдшери і 1 акушерка. Особливо страждали діти. Так, у 1914 році з 378 новонароджених не дожили до одного року 74, а у віці від 1 до 5 років померло 32 дитини.
Тяжкий соціальний гніт посилювався темнотою, більшість селян була неписьменною. Так, за даними 1885 року, в селі діяли 2 церковнопарафіальні школи, в яких працювало 2 вчителі, що навчали 32 дітей, тоді як у селі їх було понад 3005. Хоч пізніше шкільна мережа дещо розширилась, але все ж багато дітей залишалося поза школою. Наприклад, у 1907-1912 рр. не мали змоги навчатися 35-
39 проц. дітей 7-11 років, хоч потяг до освіти в селян був великий. У згаданих вище закладах у 1908 році навчалося 155 дітей. Переповнені були і 3 земські училища, двоє з яких працювали в непридатних приміщеннях. За таких умов рівень письменності населення лишався дуже низьким. У 1905 році з 5310 мешканців тільки 607 були грамотними, тобто вміли сяк-так читати і писати.
Побоюючись проникнення революційних ідей, царські чиновники всіляко перешкоджали поширенню серед народу літератури. Коли правління «Харківського товариства поширення серед народу грамоти» вирішило в 1909 році відкрити в селі безплатну бібліотеку-читальню, то для цього виявився потрібним дозвіл харківського губернатора. Потім же було доручено стежити за її роботою місцевому священикові.
Багато горя принесла трудовому селянству імперіалістична війна. Кожного року з села відправлялись на фронт чоловіки. Багато з них гинуло на полях війни за чужі інтереси. Селянські сім'ї, що залишалися без годувальників, розорювалися. Не змінилося становище на селі і після Лютневої революції. Незадоволення існуючим ладом весь час зростало.
Дивиться також інші населені пункти району:
- Танюшівка
- Степне
- Риб'янцеве
- Піски
- Павленкове
- Осинове
- Новорозсош
- Новобіла
- Кам'янка
- Закотне
- Заайдарівка
- Донцівка
- Булавинівка