Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Нестача тягла і низькі врожаї, а також сусідство великих промислових центрів Донбасу позначились на всьому господарстві новоайдарців, на їх житті й побуті. Багато з них змушені були вдаватись до торгівлі худобою - прасольства. Цьому сприяло географічне положення селища, яке лежало на шляху з хліборобської Старобільщини в Луганськ. Багато жителів Новоайдара скуповували худобу в Старобільську та Біловодську і збували її з вигодою в містах Донбасу.
Розвивались і промисли. В Новоайдарі на початку XX століття було 3 приватні артілі по обробці шкір і збуту продукції, 2 вальцьові млини. 13 господарств жили з бондарства, 10 - з ковальства, 7 - виготовляли колісні візки і т. д. Проте це мало полегшувало становище трудового селянства. Особливо тяжко жилося йому в роки першої світової війни.
Тягар воєнних років, нескінченні утиски з боку властей - все це призводило до невдоволення самодержавством. Тому коли прийшла звістка про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції, її з радістю зустріли селяни Новоайдара. В грудні 1917 року тут утворилась перша Рада селянських і солдатських депутатів. Рада проводила збори селян, роз'яснювала їм декрети Радянської влади. Було здійснено націоналізацію землі.
В 1917 році для боротьби з контрреволюцією в Новоайдарі було організовано червоногвардійський загін, який охороняв село від нападів контрреволюційних банд. Очолив його місцевий житель П. Г. Ільїнов. В одній із сутичок з бандитами він загинув смертю хоробрих.
У 1918 році населення повстало на боротьбу проти німецьких окупантів. Житель А. І. Скрипниченко не залишав гвинтівки навіть працюючи в полі. Якось він обстріляв німецький броньовик, що з'явився біля села. Пізніше розрізнені виступи місцевих жителів набрали форм організованої боротьби проти загарбників. У Новоайдарі було створено партизанський загін, до якого ввійшло 100 місцевих жителів. Серед них - І. Ю. Гусєв, Б. Гостєв, О. Євсютін, І. Малик, К. А. Андросов, Є. М. Бочаров, М. Андросов, І. В. Шопін та інші. Командиром загону був Д. Є. Щербак. 16 грудня 1918 року партизани вирушили з Новоайдара і наступного дня в селі Половинкиному вступили в бій з білокозаками. Смілива атака партизанів закінчилась перемогою: білокозаки відійшли. Згодом загін влився у Старобільський революційний полк, сформований у січні 1919 року на базі місцевих партизанських загонів. Командиром полку призначили С. К. Коваленка. Пізніше він був реорганізований у 372-й стрілецький полк, який громив білогвардійців на території Старобільського повіту, визволяв Донбас і Крим, у складі Української трудової армії брав участь у відбудові Донбасу. За участь у розгромі кавалерії Шкуро і визволенні міста Короча командира полку С. К. Коваленка нагородили орденом Червоного Прапорa.
За роки першої світової і громадянської воєн сільське господарство Новоайдара зовсім занепало; в селі відчувалась гостра потреба в робочій худобі, насінні, реманенті тощо. Молодій Радянській республіці необхідний був хліб. Новоайдарському районному продовольчому комітету довелося здійснювати продрозверстку в надзвичайно тяжких умовах боротьби з бандами, які всіляко намагалися зірвати заходи Радянської влади. Великий опір чинили і куркулі. Боротьбу з бандитизмом і місцевими куркулями проводили Новоайдарський підрайонний і сільський ревкоми (до Старобільського району входило кілька підрайонів, у т. ч. і Новоайдарський). їх очолювали у 1920 році П. П. Колосов та Є. М. Бочаров.
Ревкоми займалися також питаннями забезпечення населення продовольством, поданням допомоги червоноармійським сім'ям. Тільки за перші місяці 1920 року їм було видано 53 тис. карбованців.
У 1921 році в донесенні Старобільському управлінню новоайдарці повідомляли про остаточний розгром банди Звєздова. Пізніше було покінчено і з іншими бандами. В цій боротьбі загинули активісти І. Ю. Гусєв, К. А. Андросов, І. В. Шопін та інші.
Тяжкі матеріальні умови спричиняли масові захворювання серед населення. Тут лютували епідемії, особливо холера.
Керівну роль у боротьбі за зміцнення Радянської влади у селі відігравали комуністи. Партійний осередок в Новоайдарі утворився в 1921 році. До його складу входили П. М. Заморов, С. А. Копанєв, Н. І. Корзун, Г. М. Єжак та
Новоайдар
Сторінка 2 з 8
тягло двох або кількох господарств. Вони збирали щонайбільше 30-40 пудів зерна з десятини навіть у врожайні роки. Селяни часто голодували.Нестача тягла і низькі врожаї, а також сусідство великих промислових центрів Донбасу позначились на всьому господарстві новоайдарців, на їх житті й побуті. Багато з них змушені були вдаватись до торгівлі худобою - прасольства. Цьому сприяло географічне положення селища, яке лежало на шляху з хліборобської Старобільщини в Луганськ. Багато жителів Новоайдара скуповували худобу в Старобільську та Біловодську і збували її з вигодою в містах Донбасу.
Тягар воєнних років, нескінченні утиски з боку властей - все це призводило до невдоволення самодержавством. Тому коли прийшла звістка про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції, її з радістю зустріли селяни Новоайдара. В грудні 1917 року тут утворилась перша Рада селянських і солдатських депутатів. Рада проводила збори селян, роз'яснювала їм декрети Радянської влади. Було здійснено націоналізацію землі.
В 1917 році для боротьби з контрреволюцією в Новоайдарі було організовано червоногвардійський загін, який охороняв село від нападів контрреволюційних банд. Очолив його місцевий житель П. Г. Ільїнов. В одній із сутичок з бандитами він загинув смертю хоробрих.
У 1918 році населення повстало на боротьбу проти німецьких окупантів. Житель А. І. Скрипниченко не залишав гвинтівки навіть працюючи в полі. Якось він обстріляв німецький броньовик, що з'явився біля села. Пізніше розрізнені виступи місцевих жителів набрали форм організованої боротьби проти загарбників. У Новоайдарі було створено партизанський загін, до якого ввійшло 100 місцевих жителів. Серед них - І. Ю. Гусєв, Б. Гостєв, О. Євсютін, І. Малик, К. А. Андросов, Є. М. Бочаров, М. Андросов, І. В. Шопін та інші. Командиром загону був Д. Є. Щербак. 16 грудня 1918 року партизани вирушили з Новоайдара і наступного дня в селі Половинкиному вступили в бій з білокозаками. Смілива атака партизанів закінчилась перемогою: білокозаки відійшли. Згодом загін влився у Старобільський революційний полк, сформований у січні 1919 року на базі місцевих партизанських загонів. Командиром полку призначили С. К. Коваленка. Пізніше він був реорганізований у 372-й стрілецький полк, який громив білогвардійців на території Старобільського повіту, визволяв Донбас і Крим, у складі Української трудової армії брав участь у відбудові Донбасу. За участь у розгромі кавалерії Шкуро і визволенні міста Короча командира полку С. К. Коваленка нагородили орденом Червоного Прапорa.
За роки першої світової і громадянської воєн сільське господарство Новоайдара зовсім занепало; в селі відчувалась гостра потреба в робочій худобі, насінні, реманенті тощо. Молодій Радянській республіці необхідний був хліб. Новоайдарському районному продовольчому комітету довелося здійснювати продрозверстку в надзвичайно тяжких умовах боротьби з бандами, які всіляко намагалися зірвати заходи Радянської влади. Великий опір чинили і куркулі. Боротьбу з бандитизмом і місцевими куркулями проводили Новоайдарський підрайонний і сільський ревкоми (до Старобільського району входило кілька підрайонів, у т. ч. і Новоайдарський). їх очолювали у 1920 році П. П. Колосов та Є. М. Бочаров.
Ревкоми займалися також питаннями забезпечення населення продовольством, поданням допомоги червоноармійським сім'ям. Тільки за перші місяці 1920 року їм було видано 53 тис. карбованців.
У 1921 році в донесенні Старобільському управлінню новоайдарці повідомляли про остаточний розгром банди Звєздова. Пізніше було покінчено і з іншими бандами. В цій боротьбі загинули активісти І. Ю. Гусєв, К. А. Андросов, І. В. Шопін та інші.
Тяжкі матеріальні умови спричиняли масові захворювання серед населення. Тут лютували епідемії, особливо холера.
Керівну роль у боротьбі за зміцнення Радянської влади у селі відігравали комуністи. Партійний осередок в Новоайдарі утворився в 1921 році. До його складу входили П. М. Заморов, С. А. Копанєв, Н. І. Корзун, Г. М. Єжак та
Дивиться також інші населені пункти району:
- Штормове
- Співаківка
- Райгородка
- Олексіївка
- Новоахтирка
- Колядівка
- Дмитрівка
- Гречишкине
- Гаврилівка
- Айдар-Миколаївка