Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
В 1914 році в селі була тільки одна лікарня на 6 ліжок. Вона обслуговувала населення і сусідніх Кризької, Курячівської і Просянської волостей, всього близько 34 тис. чоловік з 18 сіл. В лікарні працювали лише три фельдшери і акушерка.
Не кращим було становище і з народною освітою. Тут діяли 3 трикласні школи. З 1250 селянських дітей шкільного віку навчалося лише 146 хлопчиків і дівчаток. Більшість залишалося поза школою. Прогресивну роль в поширенні освіти на селі відіграв земський вчитель М. Д. Негробов, який віддав 50 років свого життя розвиткові народної освіти в Марківці. За свої власні та зібрані ним у населення кошти Негробов розширив існуючу школу та відкрив другу, що сприяло навчанню дітей селян. Напередодні Жовтня тут було вже 6 початкових шкіл - три земські і три церковнопарафіальні. І все ж переважна більшість населення до 1917 року лишалася неписьменною. З кожних 100 жителів тільки 17 знали грамоту, а з 100 жінок - лише 2 мали початкову освіту.
Культурно-освітніх закладів у Марківці майже не було. Лише в 1912 році в селі було відкрито бібліотеку, яка налічувала 500 книг.
Класове гноблення, політичне безправ'я, тяжке економічне становище селян посилювало їх потяг до визвольного революційного руху. В 1912 році в Марківці виникла група революційно настроєних селян, яку організував І. М. Баранов. З'явилися в селі перші листівки, які розповсюджував І. Тарадін. Під час обшуку у нього було виявлено гектограф, чернетку прокламації, програму РСДРП і значну кількість політичної літератури.
Не поліпшилося життя трудящих Марківки і після Лютневої революції 1917 року. Народ не одержав ні землі, ні миру.
З піднесенням зустріли мешканці Марківки звістку про Велику Жовтневу соціалістичну революцію. В селі відбувся багатолюдний мітинг. У грудні 1917 року в Марківці обрано волосну Раду. Першим її головою став селянин-бідняк Т. Д. Лазуренко. До складу виконкому ввійшли Т. А. Андрієнко, К. Я. Бадай, Я. М. Білик, І. К. Гирман, П. А. Касич, І. І. Лисенко, Я. К. Сморода, І. П. Третяк, М. П. Шевченко. Рада передала поміщицькі землі селянам, надавала допомогу біднякам продовольством, реманентом, худобою, тяглом.
У січні 1918 року комуністи Марківки створили свій перший партійний осередок. Його секретарем одностайно був обраний І. М. Баранов. Партосередок став організатором і керівником трудящих у будівництві нового життя.
Та недовго довелося мирно будувати нове життя. В кінці травня 1918 року до Марківки вдерлися кайзерівські війська. У жовтні 1918 року їм вдалося схопити членів волвиконкому. Дізнавшись про те, що комуністи-підпільники і партизани, що діяли навколо, готуються визволити заарештованих, їх вивезли в степ і по-звірячому порубали. Після вигнання німецьких окупантів та їх прислужників жителі Марківки з революційними почестями поховали загиблих.
Тривожним був для марківчан і 1919 рік. Для захисту Радянської влади на Луганщині місцеві комуністи в 1919 році створили червоногвардійську роту в кількості 300 чоловік. Організаторами її були А. І. Єременко, С. Г. Ульченко, В. П. Конюхов, В. Н. Кротько, В. М. Корсун та інші. Командиром роти став В. П. Конюхов, комісаром - В. Н. Кротько. В квітні-травні 1919 року марківська рота пліч-о-пліч з луганськими робітниками билася проти білокозаків, захищаючи Луганськ.
Захопивши Марківку в червні 1919 року, білокозаки вчинили жорстоку розправу над комуністами і безпартійними активістами, яких їм вдалося схопити.
З грудня 1919 року, коли територія волості була визволена від денікінців, селяни під керівництвом партійного осередку, ревкому і комітету бідноти приступили до будівництва нового життя.
Марківка
Сторінка 2 з 7
На початку XX століття класове розшарування селян зросло. Все більше малоземельних і безземельних селян йшли наймитувати до куркулів або на заробітки на Дон і у Причорномор'я. Про майновий стан жителів Марківки яскраво свідчать дані перепису, проведені Харківською земельною управою в 1905 році. В слободі налічувалось 1405 дворів і 9020 чоловік населення. Посівна площа становила 8937 десятин. Більшість селянських дворів не мала худоби і тяглової сили, а 400 дворів не мали корів. Не кращим було становище і з народною освітою. Тут діяли 3 трикласні школи. З 1250 селянських дітей шкільного віку навчалося лише 146 хлопчиків і дівчаток. Більшість залишалося поза школою. Прогресивну роль в поширенні освіти на селі відіграв земський вчитель М. Д. Негробов, який віддав 50 років свого життя розвиткові народної освіти в Марківці. За свої власні та зібрані ним у населення кошти Негробов розширив існуючу школу та відкрив другу, що сприяло навчанню дітей селян. Напередодні Жовтня тут було вже 6 початкових шкіл - три земські і три церковнопарафіальні. І все ж переважна більшість населення до 1917 року лишалася неписьменною. З кожних 100 жителів тільки 17 знали грамоту, а з 100 жінок - лише 2 мали початкову освіту.
Культурно-освітніх закладів у Марківці майже не було. Лише в 1912 році в селі було відкрито бібліотеку, яка налічувала 500 книг.
Класове гноблення, політичне безправ'я, тяжке економічне становище селян посилювало їх потяг до визвольного революційного руху. В 1912 році в Марківці виникла група революційно настроєних селян, яку організував І. М. Баранов. З'явилися в селі перші листівки, які розповсюджував І. Тарадін. Під час обшуку у нього було виявлено гектограф, чернетку прокламації, програму РСДРП і значну кількість політичної літератури.
Не поліпшилося життя трудящих Марківки і після Лютневої революції 1917 року. Народ не одержав ні землі, ні миру.
З піднесенням зустріли мешканці Марківки звістку про Велику Жовтневу соціалістичну революцію. В селі відбувся багатолюдний мітинг. У грудні 1917 року в Марківці обрано волосну Раду. Першим її головою став селянин-бідняк Т. Д. Лазуренко. До складу виконкому ввійшли Т. А. Андрієнко, К. Я. Бадай, Я. М. Білик, І. К. Гирман, П. А. Касич, І. І. Лисенко, Я. К. Сморода, І. П. Третяк, М. П. Шевченко. Рада передала поміщицькі землі селянам, надавала допомогу біднякам продовольством, реманентом, худобою, тяглом.
У січні 1918 року комуністи Марківки створили свій перший партійний осередок. Його секретарем одностайно був обраний І. М. Баранов. Партосередок став організатором і керівником трудящих у будівництві нового життя.
Та недовго довелося мирно будувати нове життя. В кінці травня 1918 року до Марківки вдерлися кайзерівські війська. У жовтні 1918 року їм вдалося схопити членів волвиконкому. Дізнавшись про те, що комуністи-підпільники і партизани, що діяли навколо, готуються визволити заарештованих, їх вивезли в степ і по-звірячому порубали. Після вигнання німецьких окупантів та їх прислужників жителі Марківки з революційними почестями поховали загиблих.
Тривожним був для марківчан і 1919 рік. Для захисту Радянської влади на Луганщині місцеві комуністи в 1919 році створили червоногвардійську роту в кількості 300 чоловік. Організаторами її були А. І. Єременко, С. Г. Ульченко, В. П. Конюхов, В. Н. Кротько, В. М. Корсун та інші. Командиром роти став В. П. Конюхов, комісаром - В. Н. Кротько. В квітні-травні 1919 року марківська рота пліч-о-пліч з луганськими робітниками билася проти білокозаків, захищаючи Луганськ.
Захопивши Марківку в червні 1919 року, білокозаки вчинили жорстоку розправу над комуністами і безпартійними активістами, яких їм вдалося схопити.
З грудня 1919 року, коли територія волості була визволена від денікінців, селяни під керівництвом партійного осередку, ревкому і комітету бідноти приступили до будівництва нового життя.
Дивиться також інші населені пункти району: