Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
чоловік. Напередодні Великої Вітчизняної війни Успенка стала упорядкованим селищем. Стали до ладу водопровід, електроосвітлювальна і радіотрансляційні лінії, було прокладено дороги й тротуари. У 1940 році в селищі налічувалося 1760 будинків, тобто у два з лишком рази більше, ніж до революції. Усі вулиці селища було озеленено, буяли зеленню і квітами два впорядковані сквери, а на південно-східній околиці виріс великий фруктовий сад. У селищі діяли 32 магазини й торговельні палатки.
Значно поліпшилось медичне обслуговування населення. Крім існуючої успенської лікарні, у 1938 році в районі Ольховського коксохімічного заводу почала діяти нова лікарня на 30 ліжок. В усіх медичних закладах селища у 1940 році працювало 12 лікарів і 24 чоловіки з середньою медичною освітою.
Великі зміни відбулися також і в розвитку народної освіти. У 1936 і 1939 роках почали працювати дві середні школи, в яких навчалося 960 дітей. Усього в п'яти школах селища у 1940 році навчалося 1820 учнів і працювало 92 вчителі.
В селищі працювали два клуби. Тут регулярно діяли гуртки художньої самодіяльності, демонструвалися кінофільми, читалися лекції, проводилися різні вечори. У п'ятьох бібліотеках нараховувалось 38 тис. книг. Кожна квартира мала радіоприймач або радіоточку. У 1940 році населення селища передплачувало 3260 примірників газет і журналів.
Такою була Успенка напередодні Великої Вітчизняної війни, так жили її люди.
Війна різко змінила життя успенців, зажадала від них напруження усіх сил, щоб зробити свій внесок у справу розгрому ворога. З наближенням фронту до Успенки до кінця 1941 року все основне устаткування заводу та більшість техніки шахт і частину робітників було вивезено на Схід.
Трудящі Успенки, що залишилися на місці, продовжували трудитися на шахтах в умовах безпосередньої близькості фронту.
17 липня 1942 року в селище вдерлися німецько-фашистські загарбники. Наступили чорні дні для жителів Успенки. Прихід окупантів супроводжувався арештами, катуваннями, розстрілами. У серпні 1942 року за відмову підкорятися окупантам фашисти вивезли на шахту № 1-біс 74 жителі селища, розстріляли там і кинули у шурф.
Але звірства фашистських варварів не злякали успенців. За завданням Луганського обкому партії в Успенці була залишена підпільна партійна група. У кінці липня 1942 року ця група створила в районі Успенки партизанський загін, який очолив комуніст І. А. Підопригора.
Після запеклого бою з фашистами в серпні 1942 року біля села Кам'янки, в якому загинув командир загону І. А. Підопригора, його помічник П. О. Лінченко та бійці загону приєдналися до боково-антрацитівського партизанського загону і діяли в його складі.
Боротьбу молоді Успенки і Лутугиного очолила М. С. Буцька, працівник Успенського райкому партії. До окупації Успенки вона пройшла підготовку в спецшколі підпільників і мінерів.
Комсомольці-підпільники діяли у тісному контакті з партизанським загоном І. А. Підопригори, а після його поразки через зв'язківців підтримували постійний зв'язок з боково-антрацитівськими підпільниками.
За час існування групи комсомольці написали й поширили близько 1000 примірників листівок 25 назв. У вересні 1942 року Буцьку схопили фашисти. Дівчину піддали страшним катуванням. Але Марія мовчала. 15 грудня 1942 року її перевезли у луганську тюрму і розстріляли в районі Гострої Могили. Ця патріотка йшла на смерть з гордо піднесеною головою. Перед розстрілом вона встигла крикнути: «Наші все одно прийдуть, передайте їм, що я загинула за народ!». М. С. Буцьку було нагороджено посмертно орденом Вітчизняної війни І ступеня. Після вигнання німців тіло її перевезено в Успенку і поховано у братській могилі біля Будинку культури.
Розгром гітлерівської армії під Сталінградом і успішний наступ Червоної Армії взимку 1942 і 1943 років стали могутніми поштовхами до посилення боротьби у тилу ворога. На початку 1943 року червоноармієць І. П. Чернявський, який втік з німецького полону і переховувався в Успенці, організував бойову групу чисельністю у 50 чоловік, серед яких були
Успенка
Сторінка 5 з 8
З розвитком промисловості росла й сама Успенка. У 1938 році вона була перетворена на селище міського типу. За переписом 1939 року тут нараховувалось 8330Значно поліпшилось медичне обслуговування населення. Крім існуючої успенської лікарні, у 1938 році в районі Ольховського коксохімічного заводу почала діяти нова лікарня на 30 ліжок. В усіх медичних закладах селища у 1940 році працювало 12 лікарів і 24 чоловіки з середньою медичною освітою.
Великі зміни відбулися також і в розвитку народної освіти. У 1936 і 1939 роках почали працювати дві середні школи, в яких навчалося 960 дітей. Усього в п'яти школах селища у 1940 році навчалося 1820 учнів і працювало 92 вчителі.
В селищі працювали два клуби. Тут регулярно діяли гуртки художньої самодіяльності, демонструвалися кінофільми, читалися лекції, проводилися різні вечори. У п'ятьох бібліотеках нараховувалось 38 тис. книг. Кожна квартира мала радіоприймач або радіоточку. У 1940 році населення селища передплачувало 3260 примірників газет і журналів.
Такою була Успенка напередодні Великої Вітчизняної війни, так жили її люди.
Війна різко змінила життя успенців, зажадала від них напруження усіх сил, щоб зробити свій внесок у справу розгрому ворога. З наближенням фронту до Успенки до кінця 1941 року все основне устаткування заводу та більшість техніки шахт і частину робітників було вивезено на Схід.
Трудящі Успенки, що залишилися на місці, продовжували трудитися на шахтах в умовах безпосередньої близькості фронту.
17 липня 1942 року в селище вдерлися німецько-фашистські загарбники. Наступили чорні дні для жителів Успенки. Прихід окупантів супроводжувався арештами, катуваннями, розстрілами. У серпні 1942 року за відмову підкорятися окупантам фашисти вивезли на шахту № 1-біс 74 жителі селища, розстріляли там і кинули у шурф.
Але звірства фашистських варварів не злякали успенців. За завданням Луганського обкому партії в Успенці була залишена підпільна партійна група. У кінці липня 1942 року ця група створила в районі Успенки партизанський загін, який очолив комуніст І. А. Підопригора.
Після запеклого бою з фашистами в серпні 1942 року біля села Кам'янки, в якому загинув командир загону І. А. Підопригора, його помічник П. О. Лінченко та бійці загону приєдналися до боково-антрацитівського партизанського загону і діяли в його складі.
Боротьбу молоді Успенки і Лутугиного очолила М. С. Буцька, працівник Успенського райкому партії. До окупації Успенки вона пройшла підготовку в спецшколі підпільників і мінерів.
Комсомольці-підпільники діяли у тісному контакті з партизанським загоном І. А. Підопригори, а після його поразки через зв'язківців підтримували постійний зв'язок з боково-антрацитівськими підпільниками.
За час існування групи комсомольці написали й поширили близько 1000 примірників листівок 25 назв. У вересні 1942 року Буцьку схопили фашисти. Дівчину піддали страшним катуванням. Але Марія мовчала. 15 грудня 1942 року її перевезли у луганську тюрму і розстріляли в районі Гострої Могили. Ця патріотка йшла на смерть з гордо піднесеною головою. Перед розстрілом вона встигла крикнути: «Наші все одно прийдуть, передайте їм, що я загинула за народ!». М. С. Буцьку було нагороджено посмертно орденом Вітчизняної війни І ступеня. Після вигнання німців тіло її перевезено в Успенку і поховано у братській могилі біля Будинку культури.
Розгром гітлерівської армії під Сталінградом і успішний наступ Червоної Армії взимку 1942 і 1943 років стали могутніми поштовхами до посилення боротьби у тилу ворога. На початку 1943 року червоноармієць І. П. Чернявський, який втік з німецького полону і переховувався в Успенці, організував бойову групу чисельністю у 50 чоловік, серед яких були
Дивиться також інші населені пункти району:
- Юр'ївка
- Розкішне
- Першозванка
- Оріхівка
- Кам'янка
- Іллірія
- Георгіївка
- Врубівський
- Весела Тарасівка
- Білоріченський
- Біле